Ранок 24 лютого для Наталії почався з дзвінка зятя й короткого, але моторошного запитання: «Ви все зрозуміли?» Вона вже й сама чула вибухи за вікном... Вирішила залишатися в Києві – на неї чекали студенти. Здавалося, що все скоро закінчиться. Та після вибуху біля телевежі, який вона побачила на власні очі, довелося їхати у Верховину. Там було відносно тихо, але спокій був оманливим - зять пішов на фронт, і відтоді життя Наталії наповнене очікуванням: дзвінків, звісток і головної надії - що одного дня герої повернуться додому назавжди.