Швець Єлизавета, 9 клас, Піщанський ліцей Піщанської сільської ради Подільського району Одеської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Росінська Тамара Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

«Війна – варварство,

коли нападають

на мирного

сусіда…»

Гі де Мопасан

24 лютого 2022 року. Цей день  назавжди закарбувався в мою  пам’ять і залишиться страшним спомином на все життя. Кажуть, біда завжди приходить, коли її не чекають. Так зненацька прийшла в  мою Україну війна. Вона стрімко увірвалася в життя і долі  мільйонів українців і в моє життя також. Напередодні був спокійний зимовий вечір, ніч огорнула землю мирним сном, а вже ранок став трагедією всього нашого народу.

Я згадую його як страшний сон, від якого хочеться прокинутися і відігнати в небуття, та спогади повертають мене до того страшного ранку.

Я гостювала в сім’ї своєї старшої сестри у Вінниці. На світанку ми  прокинулись від гучного вибуху і мерщій  - на балкон. В таку ранню пору на вулицях було багато людей. Вони несли валізи, маленьких дітей, кудись поспішали, сідали в авто і їхали.  Місто нагадувало зруйнований мурашник, в якому всі безпорадно метушаться.

Із телевізійних новини ми дізналися, що почалася повномасштабна війна. Що робити? Жах і розпач. Поспіхом зібрали валізи і  поїхали до батьків у село .

Я ніколи не могла уявити, що в моє життя увірветься війна, хоч співчувала  ровесникам із Луганщини та Донеччини – зони АТО. Я не хотіла вірити, що небезпека буде так близько до мене і рідних  людей.  У такі миті по-іншому сприймаєш світ, переосмислюєш і переоцінюєш все.

Починаєш розуміти, що немає нічого важливішого й ціннішого за життя - своє,  рідних,  країни.  

Українська земля. Вистраждана, полита кров’ю внаслідок війн, які точилися на її теренах протягом багатьох віків. Мимоволі ставлю собі запитання: «Чому війна знову прийшла на мою землю, у мій дім? Що стало причиною війни? Чому знову загарбники хочуть заволодіти моєю Батьківщиною? Україна - мирна держава. В ній живуть працьовиті, добрі, щирі, гостинні люди, а красуні дівчата – мрія будь-якого чоловіка – іноземця : пересічного чи впливового.

Українська мова є однією з наймелодійніших і найбагатших мов світу. Вирізняється Україна і своєю самобутністю. Мабуть, саме це і є причиною війн та віковічних страждань нашого народу.

Дякувати Богу, з моєї родини ніхто не загинув. Але впродовж 1000 днів війна  нагадує про себе постійними переживаннями за наших захисників, сигналами повітряної тривоги, кадрами з місць бойових дій. Не можна без сліз дивитися на зруйновані міста, села, на поранених чи вбитих дітей, військових, цивільних.

Та я вірю: Україна ніколи не стане на коліна перед загарбниками. Проти російської агресії став весь український народ.

Звичайно, найважче воїнам на передовій. Вони мужньо і віддано ціною власного життя захищають  кожен клаптик рідної землі, а тил перераховує кошти на  підтримку ЗСУ, допомагає харчами, одягом, підтримує бойовий дух листами вдячності та підтримки.

Я теж не стою осторонь благодійних справ. Беру участь у ярмарках, які щомісяця організовуються в нашому Піщанському ліцеї.

Великим потрясінням для мене були звістки про загибель на війні наших односельців. Ми всім селом зустрічали і проводжали їх в останню путь живим коридором, прихиляючи коліно та встеляли дорогу квітами. 

Війну можна відчути лише через біль утрати.

Неймовірно важко було дивитися на розпач і сльози матерів. Тому так близько сприймаю зараз рядки народної балади “Ой летіла стріла”..

Де матінка плаче,

Там Дунай розлився…

У центрі нашого села є Алея Слави. З портретів дивляться на нас 9 героїв, які віддали життя, захищаючи Вітчизну. Біля підніжжя кожного – квіти, свічки, а вгорі гордо здіймаються Державні прапори.

Мені хочеться, щоб ця Алея не поповнювалася новими портретами.

Відомий український дисидент Степан Хмара сказав: ”Український народ переніс такі випробування, які не зазнав жоден інший народ. Але ми повинні перемогти. І ми переможемо!” Я вірю, що війна скоро закінчиться нашою перемогою. Ми повернемось до мирного життя, відбудуємо нашу Україну і буде вона процвітати вільною і незалежною.