«Війна зруйнувала будинок і життя»

Це ніколи, напевно, не забудеться. Те, що ми бачили, залишиться назавжди.

... Ми сидимо у дворі та їмо, а літають снаряди. Вони летіли так близько, це жах. Ніколи не забудеться, ніколи! Це жахи!

Пам’ятаю все. [Коли] сильно стріляли – ми тікали в льох, собака бігав з нами й теж там знаходився.

Бувало, сиділи там цілий день. Вилізали, там же холодно... Важке в нас становище. [У будинку] згорів дах. Невідомо чому сталася пожежа, але ми не змогли довести, що це через війну.

Будинок дуже постраждав. Усе посипалося. Три пожежні заливали дах. А це була зима, усе замерзло. А весна прийшла – почало все відтавати, крапати, стеля впала. Зараз робимо потроху [ремонт] на свою пенсію. Два роки ми тут не знаходилися, знімали квартиру на «Хіміку» і жили там. Було, і кульки, і осколки знаходили, і нам лічильник розбивало кульками. Ось поруч сусід, йому теж зносило дах.

Було дуже страшно, коли летіли «Гради». Я навіть думала, що не встигнемо добігти в льох, такий був «Град». Просто, думала, усе...

Хапаємо дитину, а вона ж іще була маленька, і швидко – у льох, ховаємося. І собака за нами. Дуже багато будинків тоді постраждало від «Граду». Уже на наступний день чуємо – на наступній вулиці два будинки «Градом» знесло, пів даху теж. Найстрашніше, що я ніколи не забуду, як дуже сильно стріляли «Гради».

Як почали – я думала, що кінця і краю не буде. Але коли вже скінчилося, думаємо: «Господи, Боже мій, та що ж це за покарання, що нас так б’ють?» Не хочеться й згадувати.

Війна... Я це слово знала з дитинства. Моя мама розповідала, яка була війна, як було страшно. Але як подивилися ми на ці пристрасті, то не дай Бог! Усі люди на вулиці, Боже мій, тільки починають стріляти – страх, люди вже кричать: «Льох!» Усі біжать у льох: і люди похилого віку з паличками, і собаки, і навіть кішки розуміли – усі втікали в льох. Сиділи, там поставили стелажі, залишили там воду в пляшках, їжу деяку робили, консервацію. Думали, може, взагалі доведеться там жити. Було таке, що там знаходилися добу.

Наша вулиця змінилася. Вікна у всіх закриті, вона така сумна, чорна... Видно, що люди ховаються, забивають вікна, багато руйнувань. А коли ми їх зробимо, не знаю. Так і живемо. Нам нікуди виїхати, родичів немає.