Діти нас забрали сюди.
Ми жили в Селідівському районі, а діти жили тут. Приїхали, купили нам будиночок. Тут газ, є вода, криниця. Так усе добре, прекрасно. У нас вісім онуків, четверо дітей, десять правнуків.
. Але війна нам все перебила. У 2015 році всі хотіли взагалі виїхати. Тут жили і діти, і онуки, тому що в них там, де живе дочка і син, на Північній, дуже стріляли. У дочки навіть влучило в кухню. Добре, що онучка побачила, як загорілася кухня, загасили її. Старші діти поїхали в Росію зі своїми дітьми, а молодші залишилися тут, тепер і менший син поїхав у Курахове. У нього син навчається вже на другому курсі в інституті, і донечка ходить у 10 клас.
15-14-й роки ми не жили. І куди не кинь – усюди вікна, сховатися навіть ніде. Під ліжко теж не ляжеш. Коли стріляли «Гради», жили в підвалі.
Ми не розуміли, що це таке «та-та-та-та-та», і знову не припиняють взагалі. А у дочки син там недалеко жив, вони взагалі в погребі зробили ліжка й жили там. Не дай Бог нікому і ніколи це побачити! Я народилася під час війни – і знову війна. Увесь час війна, і війна, і війна...
Ми не розуміли, що це таке «та-та-та-та-та», і знову не припиняють взагалі. А у дочки син там недалеко жив, вони взагалі в погребі зробили ліжка й жили там. Не дай Бог нікому і ніколи це побачити! Я народилася під час війни – і знову війна. Увесь час війна, і війна, і війна...
Ми сподіваємося тільки на мир, щоб ми жили вільно, а не так, як зараз, і боїмося. Як ніби скажуть – перемир’я, а в нас гуркоче. Від нас Майорськ вісім кілометрів, це ж недалеко.
Сподіваємося на краще. Хочеться, щоб онуки та внучки вступили [до вузів], щоб онук закінчив, щоб все в нас було добре. Хочеться ще пожити, дочекатися правнуків. У нас десять є, хочеться ще правнуків, щоб наша сім’я росла, щоб нас було багато.
Найголовніше – чекаємо миру. Для нас це найважливіше.
.png "Імена")
