Рибчик Маргарита, 9-б клас, гімназія імені Володимира Малика Лубенської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання — Журавель Оксана Миколаївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна – найстрашніше, що може бути. Мені здавалося, що в нашій країні не може бути війни, але хто ж знав, що в нас трапиться таке лихо. Коли я це побачила насправді я - злякалася.

Перші літаки, які пролітали над областю, були надзвичайно страшними, проте це були наші, українські розвідувачі. Перші дні я перебувала в стресі.

Мені було дуже лячно, я завжди займала себе якимись справами: плела з бісеру та ходила до школи різати тканину на смужки для сіток, які потім відсилали військовим. 

Кожен день був як останній. Усі жили як востаннє, хтось здійснював мрію, а хтось не знав куди дітись. Відтепер я не відкладаю на потім, бо життя мене навчило, що не можна так робити, бо хто знає, що буде завтра. Війна змусила цінувати кожну мить. Ця війна навчила людей об’єднуватися, коли справді важко.

Але не так все добре, як здається. Сотні, тисячі людей та дітей загинули не по своїй волі. Скільки дітей чекали на тата , але так і не дочекалися…

Багато невинних тварин, які загинули, навіть не через масові обстріли, а тому що їх хазяїни виїхали, а їх забули. 

Голодні, холодні - вони сиділи на вулиці або ж вдома, самостійно, які б не прокормили себе.

Мій шлях - не звертаючи уваги на все, що твориться в країні, йти не зупиняючись. Бо ми сильний народ! Ми всі впораємося, переможемо зло!

Уже 1000 дні! 1000! У нашій мальовничій країні - війна. І не звертаючи на це уваги, ми продовжуємо жити. Гуляємо, якомога частіше буваємо з рідними, здобуваємо освіту та просто живемо цим життям. Йдучи вулицями, ми часто бачимо, як розвалені будинки вже не можуть стояти, як раніше. Як на площі знову вшановують полеглих воїнів за те, що вони обороняли нас.

Я закликаю вас до того, щоб ви вшановували всіх, хто віддав своє життя за те, щоб ми спали в теплих ліжках, щоб ми були щасливі.

А самі військові скільки вже не спали в теплих будинках, не їли теплу їжу, та просто спокійно дивилися телевізор або відпочивали? Коли ми чуємо тривогу, ми навіть не уявляємо, що трапляється в місцях, де тривають бої.

Цього всього в них немає. Тому я закликаю вас навчитися шанувати тих, за яких ви живете. Це був мій шлях під час 1000 днів війни, як я змінила своє ставлення до людства та як самі громадяни об’єдналися в одну найсильнішу націю. Слава Україні! Слава нації!