Семенюк Аліна, 11 клас, Поліський ліцей Березнівської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання — Козлюк Наталія Григорівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року українців сколихнула страшна звістка: «росія напала на територію України і обстрілює міста». Багато сімей прокинулись від вибухів, і навіть не усвідомлювали, що відбувається. Що робити? Як захистити себе та рідних? Як вижити в цей страшний для України час?

Багато людей, які проживали в Східних областях України, почали виїжджати на Західну Україну або за кордон. Значна кількість українців згуртувалися і почали допомагати один одному. Людям, які втратили домівки, допомагали житлом, продуктами харчування, одягом, засобами гігієни. Це - кому пощастило… А хтось навіть не мав змоги виїхати і залишився під обстрілами. Пам’ятаю, що, завдяки волонтерським організаціям, люди не залишились напризволяще.

Знаходились люди, які надавали прихисток у себе вдома, і надавали все необхідне тим, хто все втратив, в яких життя залишилося десь там, далеко. Війна забрала в них все: мрії, плани, домівки, життя…

І ось минуло вже більше двох років, за цей час відбулося багато змін, люди пережили багато болю, втрат. Смерть забрала багато військових та мирних жителів. Смерть забрала майбутнє багатьох українців.

Життя продовжується,

народилось нове покоління «у вогні, у крові, чистоті», яке не знає життя без війни, яке не знає страху смерті. Це діти війни, які на все життя запам’ятали всі жахіття, які відбулися з ними, рідними, країною. 

Які передаватимуть з покоління в покоління пам’ять про зруйновані життя, пам’ять про ворога, який встромив ножа в спину… Відновлення миру в Україні – на сьогодні єдине бажання кожного українця, але миру переможного, справедливого.

Вже не буде все як раніше і сліпо вірити в братерську любов не будемо. Я погано пам’ятаю життя до війни, але дата 24 лютого 2022 року залишиться в моїй пам’яті назавжди…