Доброго ранку, Святий Миколай.

Мене звати Ірина. Мені 12 років. Я проживаю в маленькому містечку Ананьїв, що на Одещині. В нашому місті є парки, в одному із них встановлений символ міста "Лелеки", так як біля річки Тілігул їх дуже багато. Також є дуже гарні, старі будівлі та чудовий музей. Я дуже люблю своє рідне місто.

Війна мене змусила хвилюватися за своїх рідних та близьких, хвилюватися за людей, яких я не знаю і навіть ніколи не бачила, за наших захисників і захисниц, за наших людей з інших міст та сіл.

Війна змусила мене розлучитися з своїми однокласниками, які виїхали за кордон та інші регіони України.

Найбільше я сумую за бабусею, тітками, дядьками та двоюрідними братиками та сестричками, які мешкають у Кривому Розі. Через війну ми не можемо до них поїхати у гості на канікули.

Я хочу подякувати ЗСУ ТА НАШИМ ГЕРОЯМ, які ціною свого життя, рятують нас, щохвилини нас захищають і рятують українців. Наближають нашу перемогу.

Я мрію про найшвидше закінчення війни, про мир для усіх людей, про те, щоб кожен воїн повернувся живим додому до своїх рідних та близьким.

А для себе я мрію про телефон мобільний, щоб бути на зв'язку з бабусею і виконувати уроки, бо в нас такий телефон тільки один у мами і ми виконуємо уроки по черзі, якщо є зв'язок і світло, тому іноді в трьох не всигаємо зробити всі уроки, вчителі, звісно, розуміють, що важко зараз вчитися і не ставлять погані оцінки.

А ще я бачила в інтернеті портфель з кріпером і також хочу собі такий, але розумію, що в батьків не вистачає коштів, щоб купити мені ще один портфель, тому прошу в тебе.

Веселих тобі свят, міцного здоров'я та мирного неба над головою. Дякую за можливість розповісти тобі про свої переживання і бажання.