В перший день війни у нас було повне село танків і російських військових із самого ранку, бо це за два кілометри від кордону з Росією. Я була на роботі у сусідньому селі і почула гуркіт. Коли ми їхали додому, то зустрічали колони танків, які йшли через наше село, бо вони заблукали. Так у нас почалася війна. 

Третій рік у нас щодня - обстріли. Ми з донькою і двома онуками виїхали в Суми, працюємо онлайн. Тут теж прилітає.

Я дуже пишаюся українцями, тому що незважаючи на це, люди обробляють землю. 

Ми обробляємо землю за півтора кілометри від кордону, де над нами – і дрони, і все інше. Люди збирають пшеницю, кукурудзу, соняхи. 

Я працюю в товаристві, знаю повністю у нас ситуацію. Не дивлячись ні на що, люди працюють і дбають про урожай, навіть посіяли ще. Люди проживають там, і це дуже страшно. У нас там кожного дня обстріли, ми жодної ночі не спимо спокійно.

Коли у нас повилітали вікна, дах, нам надали матеріальну допомогу і фінансову трішки для того, щоб ми полатали дірки. Ми їх латаємо, а вони заново з’являються. За гуманітарну допомогу ми дякуємо, всі нам допомагають і сьогодні. Я звернулася і мене зареєстрували у Фонді соцзахисту населення. Ще потрібно туди піти, але не можу, бо ми вже три дні розбираємо завали у Сумах.

Хочеться миру, спокою, щоб наші діти і онуки діждалися з війни своїх батьків, сестер і братів, які захищають нас.