Гілевич Анастасія, 11-а клас, Криворізький ліцей "Кредо"

Вчитель, що надихнув на написання — Лісевич Ірина Миколаївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Перші дні війни здавалися нереальними – це був страшний сон, від якого хотілося прокинутися. Але реальність швидко нагадала про себе, і кожен день став боротьбою. Ці тисячі днів стали періодом великих змін. Вони перетворили страх на силу, розпач – на рішучість, а невизначеність – на прагнення діяти.

Щодня я бачила, як війна змінює людей навколо мене, моє місто, мою країну, і разом із тим змінювалася сама я.

Війна застала мене у рідному Херсоні. Я прокинулася о п’ятій ранку від дзвінка, коли мамі сказали: «Почалася війна». Тоді ми ще нічого не розуміли, але вже встигли відчути, що це означає. Поспіхом збирали речі й виїжджали на захід України, сподіваючись, що там буде спокійніше. Але ці надії не виправдалися…Постійні тривоги, безсонні ночі й безперервне оновлення стрічки новин стали новою буденністю.

Невизначеність поглинула все, кожен день був наче на межі. Спочатку було важко звикнути до того, що кожен сигнал тривоги міг означати небезпеку, а постійні новини змушували серце стискатися від страху.

Війна увірвалась у кожну часточку життя, змусивши все переосмислити та зрозуміти, що насправді важливо.

Ми оселилися на заході України, де на перший погляд життя йшло своєю чергою, але війна відчувалась навіть тут. Вибухи, страх і тривога були поруч із кожним. Моя сім'я, як і багато інших, намагалася пристосуватися до нових умов, але в перші місяці після виїзду не залишала думка про дім. У голові завжди було декілька питань: коли можна буде повернутися додому? Чи є куди повертатися? Що взагалі буде далі? Можливо, це все ненадовго та скоро закінчиться?

Далі нас чекали постійні переїзди з одного міста в інше. З кожним з них я усвідомлювала, що життя більше не буде таким, як раніше. Війна змінила все і всіх – наші будинки, нашу повсякденність, нас самих. Зміна місця проживання лише підсилювала відчуття тимчасовості та невизначеності. Однак це стало для мене уроками терпіння і витривалості.

І ось нарешті я живу в Миколаєві. Це місто, яке, як і я, зазнало багато болю і втрат, але продовжує жити, боротися і рухатися вперед. Воно стало для мене новим домом, де я намагаюся знайти стабільність після всіх труднощів. Це місце, де попри руйнівну війну, люди не здаються, де кожен крок вперед – це крок у краще майбутнє, в яке ми всі віримо.

Спостерігаючи за людьми навколо, я зрозуміла, що війна не лише руйнує, вона також відкриває справжню сутність людей. Вона показала нам , що навіть у найтяжчі для країни часи, люди здатні на дивовижні вчинки, жертовність та підтримку.

Також особисто для себе відкрила нові погляди розуміння людяності та взаємодопомоги, відчула гордість за свій народ і за себе, оскільки знаю – кожен з нас здатний зробити свій внесок у цю боротьбу.