Варшавська Крістіна

Чемеровецький медичний фаховий коледж

Есе на тему: “Моя Україна майбутнього”

Мир - одне, єдине слово, але ж скільки у ньому є великого значення для кожного із нас та всієї України. Після початку війни воно наче змінило усю свою суть.У прекрасні й сонячні дні без убивств та насилля це слово не надто сильно брали до уваги.Я розуміла його як щось невимовно ніжне, те, що пов'язане з дружбою, душевним спокоєм, теплими думками, доброзичливістю, щирістю та щастям. Але після повномасштабного вторгнення це поняття стало для нас настільки важливим та  бажаним, що ми лише мріємо в один момент його почути. 

Невимовно боляче розуміти усі сьогоднішні події війни,наче все наше життя розділилось на "До’' та "Після". Тільки розуміння того, який шлях веде до миру та перемоги, викликає біль, який є настільки сильним, що серцеві рани знову починають кровоточити.

І ось це "Після" стало для мене чимось дуже дороговартісним, тим, чого надто важко досягнути. Але якщо один лише раз оглянутись та добре подумати, то усі проблеми можливо досить легко вирішити, просто поборовши злість та образи у своїй душі, тому що усі проблеми та конфлікти між людьми відбуваються через невдоволення світом та самим собою.

Я вважаю, що мир настане тоді, коли кожна людина чутиме у своїй родині та рідному будинку сміх дітей, коли уся сім'я збереться за родинним столом, коли кожен випромінюватиме світло, даруючи свою любов та тепло. У серці кожного із нас не залишиться ані однієї краплі злості і ні одного бажання комусь завдати болю, а лише подарувати свій промінь щастя.

Війна змінила повністю усе моє розуміння навколишнього світу. На привеликий жаль реальність теперішньої ситуації принесла свої зміни: розчарування, біль, втрату та розпач. Але, звісно, що це не привід для того, аби скласти руки. Ні, ані трохи!

Наша рідна, сильна й незалежна Україна, яку у своїх руках тримають безстрашні сталеві воїни, ніколи та нізащо цього не зробить.Вона стояла, стоїть та вічно стоятиме на своїх сильних й вічно не втомлених ногах. Я впевнено можу сказати, що у нашій країні мільйони людей ,у яких тріпоче сильне та незламне серце, яке своєю любов'ю та добротою підніме та відбудує свою неньку Україну .

Наш народ - це одна всемогутня сила, і його головна мета  –  не здаватися та завжди бути підтримкою одне для одного у будь-якому  випадку – чи то в горі, чи в радості.

Я бачу майбутнє моєї України, і воно неймовірно прекрасне. Саме зараз усміхаюся  і уявляю: чийсь батько, мати чи брат повертається у рідну домівку, усі щасливі такі, сльози радості на очах, малі діти кидаються на руки батькам, і усюди лунає слово "Перемога!". А надворі весна, така красива, що захоплює подих: свіже повітря, зелена розкішна трава, десь недалечко чути щебетання пташок, а у кожному будинку чути  радісні переможні пісні за великим родинним  столом.Усе оживе - зацвітуть білосніжно сади, з чорної замурзаної кров'ю землі проростуть золотаві соняхи, а на місці зруйнованих будинків забудують ще кращі, набагато новіші домівки, де житимуть новостворені сім'ї.

Хочу підкреслити те, що Україна починається з нас. Ми не повинні стояти на місці, а безперервно рухатись далі і щодня собі говорити: "Я - це Україна. Кожні, навіть невеликі мої кроки, допоможуть їй жити"

Я і зараз пишаюсь нашими українцями. Ми - це незламний народ, який показав свою силу ще на початку повномасштабного вторгнення. До цього часу наші сталеві люди виконують свою місію: хтось зараз спить в окопах заради нашого щастя, хтось безперервно молиться, хтось заготовлює різну їжу для героїв, а хтось донатить. І це є фантастично!

Сьогодні чи завтра, за допомогою наших спільних зусиль ми переможемо. Тоді, з моїх щік, не дивлячись на біль, поринуть сльози радості. Я розцілую руки кожному воїну, який боронив нашу Україну, піду на могилу до кожного загиблого, впаду на коліна та подякую за життя, тому що вони віддали своє тіло та душу за мене.

Не можу не процитувати рядки із поезії Т.Г.Шевченка - батька українського народу :

Свою Україну любіть. 

Любіть її… Во врем’я люте,

 В останню тяжкую минуту

 За неї Господа моліть.

Хтось писатиме поезії, хтось лікуватиме людей, хтось малюватиме картини, хтось вивчатиме закони та порядки ,але усе це -  Україна майбутнього .

Моя Україна  білосніжним цвітом  розквітатиме під милозвучне тьохкання соловейка,завдяки таким  людям ,які заслуговують на  звання “Людина”.