Голуб Катерина, Миколаївська гімназія №16, 9-А клас

Вчитель, який надихнув на написання есе: Кучеренко Вероніка Григорівна

"Моя Україна майбутнього"

Моя Україна зараз переживає складні часи. Але я, як справжня патріотка, вірю, що наш народ здолає усі негаразди. Я докладу максимум зусиль, щоб моя Батьківщина посіла гідне місце серед інших країн за розвитком економіки та інших галузей. Розумна, талановита молодь – це надія будь-якої країни. Молоді люди розуміють, що їх майбутні сім’ї гідні кращого життя, але ситуація не зможе покращитися, якщо люди сидітимуть, склавши руки.

З історії ми знаємо, що майже кожна держава має своє важке історичне минуле. Шлях до вільної країни завжди тернистий і непростий, але в усі часи, народи боролися за свою Батьківщину й звільняли її від ворогів. Адже країна, в якій панує мир – це щаслива країна. На превеликий жаль, є такі держави, війна в яких триває протягом багатьох років і місцеві народи навіть не знають, що таке мир на їхній землі.

Мирне життя – це щаслива країна, де створюються сім’ї, виховуються діти, відбувається прогрес в різних сферах і просто місце, де живуть щасливі люди! Людині потрібен мир і тільки тоді він зможе нормально функціонувати.

У спокійній і щасливій країні населення створює й удосконалює свою державу самостійно і сприяє тому, щоб вона з кожним днем ​​процвітала й зміцнювалася на своїх позиціях все більше. Будь-яка держава намагається виділитися серед інших, і, найчастіше, саме це призводить до того, що спалахують різні протистояння, які закінчуються війнами. Цінуймо те, що маємо зараз, оберігаймо й любімо свою країну, і тоді будемо пишатися тим, що народилися саме в Україні.

В майбутньому моя країна ще більше шануватиме свої традиції, історію. Культура отримуватиме великі кошти від держави, які допоможуть підняти її на належний рівень. Увесь світ буде знати, що українці створюють якісний культурний продукт. Ми будемо обирати тільки власного виробника, вибір буде настільки багатим, що іноді можна буде розгубитися. Я хочу, щоб усі музеї, історичні пам’ятки, які зараз перебувають в надзвичайно занедбаному стані, знову відродили, щоб вони приносили користь, збагачували нас духовно. Як цікаво доторкнутися до історії рідної землі, зрозуміти її, вшанувати предків, тих людей, заради яких ти живеш, бо вони подарували твоїй Україні волю. Країну будують її громадяни. Я не хочу більше бачити жорстокість та байдужість у їх очах. Кожен з них буде зацікавлений у тому, щоб стати кращим. Адже ми будуємо нове майбутнє не тільки для себе, а й для наших дітей та онуків. Ми поважатимемо навколишній світ, людей, які знаходяться поруч. Шануймо батьків, дітей, ніколи не залишаймо їх, вони так потребують нашої допомоги. Старі люди, маленькі діти повинні жити у сім’ях, а не в притулках. Але якщо вже так сталося, то потрібно, щоб той, хто залишився самотнім, не відчував себе непотрібними.

У новій Україні вони житимуть набагато краще. Притулки, будинки для людей похилого віку стануть їхньою новою домівкою. Там пануватиме домашня, дружня атмосфера. Люди, які будуть працювати в цих організаціях, відноситимуться до своїх обов’язків надто відповідально.

Дуже хочу, щоб в оновленій країні людство не втрачало життя через вживання наркотичних речовин, алкогольних напоїв. Так, усе це існувало доволі довго, з’явилося дуже давно, воно не зникне. Але існуватимуть служби, які підтримають, допоможуть позбутися цих залежностей. В наш час також існують подібні організації, але вони перебувають у жахливому стані. Діти – наше майбутнє. Вони повинні розвиватися духовно, фізично. Зараз з’явилося дуже багато різноманітних секцій, гуртків. Майже усі вони платні. Не кожна сім’я може сплачувати кошти за їх відвідування. Занадто сумна, трагічна пляма для мене, моєї країни – це війна. Я бачу мирне небо над Україною, щасливі обличчя без кулеметів, болю та смерті. Наші чоловіки вже не одягають військову форму, хіба що тільки на свято перемоги над ворогом. Жінки не втрачають коханих, а діти не запитують у мами, чому досі не повернувся тато. Я думаю про це, а сльози засліплюють мої очі. Чому це тільки плани, мрії? Коли ми, дійсно, забудемо, що таке війна? В майбутньому наша країна процвітає, її населення вже забуло про те, як важко жити. Ті, хто вправно працюють, досягають цілей, приносять користь власній державі, нарешті отримають гідні умови праці. Люди зможуть дозволити собі й гарний відпочинок. Діти із задоволенням відвідують школу майбутнього, люблять та поважають вчителя, а той, у свою чергу, вміє зацікавити дитину, дарує їй впевненість у власних силах. Я вірю, що саме так і буде. Наша Україна неодмінно розквітне. Більше ніколи ми не будемо байдужими. Наш народ піднявся з колін, будує краще майбутнє.

Я, як і кожен українець, хочу перемоги Україні та миру своїй країні. Я часто замислювалась над тим, що я буду робити, коли закінчиться війна. Мабуть перше, що я зроблю, це відсвяткую з усією країною нашу перемогу. Потім наша країна буде відбудовуватися. І ми, українці, станемо кращими разом з нашою країною. Я буду продовжувати навчатись і допомагати батькам.