Манєв Мирон, учень 10 класу Одеського ліцею №1 Одеської міської ради імені А.П.Бистріної

Вчитель, що надихнув на написання есе - Балдіна Антоніна Борисівна                      

Моя Україна майбутнього

Я не мрійник, але останній рік засипаю з думкою про те, як повернемося з родиною в Україну - післявоєнну, змінену, але найріднішу у світі. Я розумію, що за час війни життя українців дуже змінилося. Люди стали іншими: добрішими, витривалішими, самодисциплінованими. Мої співвітчизники зрозуміли, що наша нація може подолати будь-яке лихо. Змінений світ навчив, наприклад, одеситів не панікувати під час повітряної тривоги.

Люди спокійно переходять до бомбосховищ, беруть із собою тварин, організують перебування в паркінгах. Коли життя «підкидало» неподоланні нібито проблеми, одесити не опускали рук.

Під час блек-ауту заряджали свої гаджети заздалегідь, кип‘ятили воду й готували їжу наперед. У моєму домі організували чергування, дбали про режим світла під час нальотів.

З випробування тою зимою українці вийшли стійкішими - і весь світ здивувався нашій незламності.

Я думаю, що Україну вже змінили місяці війни, і саме ці зміни зроблять мою країну майбутнього особливою. Ми навчилися бути відповідальними, високоорганізованими. Війна змінила наш менталітет на краще. Бачу майбутню батьківщину високоорганізованою державою, відповідальність громадян якої буде дорівнювати німецькій.

Тому я уявляю Україну чистою, упорядкованою.

Люди приберуть наслідки війни - і всі українські міста й села засяють світлою красою, стануть справді «веселими», як я прочитав у Тараса  Шевченка:

Позіходяться докупи,

Раді та веселі.

І пустиню опанують

Веселії села.

У майбутнє Україна візьме з собою ще одне головне досягнення - уміння об‘єднатися навколо уряду, щоб разом перемагати.

Як сьогодні люди допомагають ЗСУ, так і після перемоги українці допоможуть державі відновитися. Спільно, разом зведемо нові лікарні, школи, зоопарки. Я впевнений, що країни ЄС нарешті оцінять цілеспрямованість і високий потенціал  українців -і моя держава стане членом Європейського Співтовариства. До нас прийдуть іноземні інвестиції, економіка швидко розвиватиметься.

Родини, що ховалися в Європі від війни ,обов‘язково повернуться на батьківщину. Колишні біженці зроблять вагомий внесок у розвиток українських технологій, зміну способу життя: цього вони навчились у Європі.

Як на мене, у майбутньому мій народ не буде сліпо копіювати звички та лад європейців, але зможе стати прикладом толерантності, доброзичливості, поваги до законів. Усе це обов‘язково приживеться на українському ґрунті.

Особисто я точно знаю, що відразу після війни повернусь до рідної Одеси. Я обов‘язково візьму участі у розбудові післявоєнної України.

Тут, за кордоном, бачу яку роль відіграє зелена енергетика для розвитку Європи, і збираюсь здійснити конкретні кроки для того в нас. Хочу здобути знання й освіту, щоб налагодити вітчизняну зелену енергосистему, яка допоможе відновити енергетичне здоров‘я батьківщини.

Дуже сподобались мені тутешні повсюдні сонячні колектори, і я мрію про створення в Україні майбутнього проєкту з пільгового виробництва батарей та забезпечення ними кожної оселі за допомогою державного фінансування.

Буде моя Батьківщина серед перших «зелених»  країн Європи. Це нам під силу: змогли ж українці створити унікальну електронну систему «Держава в смартфоні». Дуже здорово, що «Дія» вдосконалюється й доводить усьому світові унікальність моїх співвітчизників.

Україна майбутнього буде сильною, креативною, бо вона вже стала Вітчизною нових людей, різних, але дуже схожих вірністю своїй рідній землі, ентузіастів та воїнів.

І на герб України переможних часів я б помістив слова Максима Рильського:  «Моя Батьківщина не знає — «назад»!