Вихтар Юлія, 10 клас
Конотопський ліцей № 10 Конотопської міської ради Сумської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Клименко Валентина Миколаївна

Війна. Моя історія

Війна є одним з найжорстокіших і найсильніших випробувань, які можуть випасти на долю людини. Це велика катастрофа, яка не тільки змінює життя безпосередньо задіяних у конфлікті, але впливає на перебіг подій в усьому світі. Війна перериває звичайні плани людини й змушує адаптуватися до нових умов життя. І тому зараз для кожного українця йде війна за свій шлях.

Моє життя не є винятком: усе перевернулося з ніг на голову. Я зростала в мирний час і ніколи не думала, що війна може стати частиною мого життя, бо про неї знала лише з розповідей своєї прабабусі. У мене було веселе безтурботне дитинство, я насолоджувалась простими життєвими дрібницями, у всьому вбачала щось чарівне й дивовижне. Пам’ятаю, як проводила багато часу з друзями, каталася взимку на санчатах, їздила з сім’єю на відпочинок. Яке щастя було побачити на Новий рік Діда Мороза з подарунками! Мої батьки створили для мене щасливе дитинство. Подорослішала, сформувалися більш серйозні погляди на життя та з’явилися плани на успішне майбутнє. Першим найважливішим кроком для мене є отримання якісної освіти, бо це шлях до успіху. Другим пріоритетом у моїх планах є кар’єрний розвиток. Планую займати високу посаду в обраній галузі й мати можливість впливати на прийняття важливих рішень. Крім цього, я хотіла б мати можливість подорожувати й пізнавати нові культури, володіти багатьма мовами й намагатися утримувати баланс між роботою та приватним життям. Мрії, мрії….

24 лютого 2022 року розділило життя на до й після, здавалося, усі мої плани полетіли шкереберть. По-перше, призупинено навчання. Це дуже засмутило мене, бо розуміла, що майбутнє під загрозою. Але це був лише початок.

Через вікно бачила рух військової техніки, від цього відчувала ще більший страх. Трохи пізніше ми пішли з мамою в магазин за продуктами на найближчий час, невідомість завжди лякає людей і змушує їх запасатися харчами. Як виявилося, страх пригнав до магазину багатьох. Навкруги хаос, люди бігають, скуповують усе, що бачать очі. Вода, крупи, цукор, сіль зникли з полиць першочергово. Зняти готівку було дуже складно, адже біля банкоматів стояли великі черги.

Через декілька годин ворожі війська зайшли в наше місто. Страх за життя своїх рідних посилювався. Почалися часті повітряні тривоги і вдень, і вночі, під час яких ми брали тривожні валізи й спускалися в укриття. Звук сирени викликав у мене паніку. Поблизу міста було чути вибухи. Я і мої батьки дуже стурбовано стежили за новинами та політичною ситуацією. З болем у серці дізнавалася про жахіття війни, страшні звірства окупантів. Завдяки мужності та героїзму Збройних Сил України, ворог відступив з нашого міста, але, на жаль, війна триває. Зі страхом за життя, я ходжу до школи: цілями окупантів є й навчальні заклади. Нещодавно вони влучили в ліцей у місті Ромни, де загинули невинні мирні люди. Наразі стало менше можливостей для розвитку та зростання. Війна змінила мої цінності та погляди на життя. Я дякую Богу й мужнім захисникам за кожний прожитий день, бо не знаю, чи побачу та обійму рідних наступного ранку.

Війна змінила моє життя назавжди. Вона навчила мене адаптуватися до важких умов, цінувати кожну хвилину, прожиту в тиші, можливість спілкуватися з друзями, бачити поряд найрідніших людей – жити сьогодні. Я вірю, що наші Герої-Захисники звільнять усі території України від російської нечисті, не залишать ворогові жодного найменшого клаптика! Україна відбудується й стане найкращою серед європейських країн, а мої мрії та плани неодмінно здійсняться!