Після початку війни у Маріуполі я виживав без світла, води і газу. Найбільше мене шокувало, що росіяни били по мирних будинках і районах. Моя дружина працювала у військовому шпиталі і рятувала військових. Зв'язок із нею був втрачений другого березня, і я не знав, що з нею аж до виїзду з міста. Також я не знав, що з моєю дочкою та онуками.
Дев'ятого квітня мій будинок згорів.
Потім за мною приїхала моя дочка і сказала, що моя дружина потрапила в полон. Того ж дня ми виїхали до Бердянська. Звідти я вже виїхав на підконтрольну територію України. Мою дружину невдовзі звільнили, і зараз ми з нею живемо в Києві, де вона працює також у шпиталі. Зараз я мрію про власне житло, бо знаю, що мій будинок у Маріуполі знесли окупанти. Сподіваюсь, що скоро війна закінчиться.
