Двадцять четвертого лютого у мене був день народження. Замість привітань я почув вибухи. До восьмого березня я з родиною прожив під обстрілами. Потім я, дружина і четверо дітей виїхали до Запоріжжя.
Згодом я забрав паралізовану тещу.
Майже рік з дружиною їздив додому, аби позабивати вікна та забрати побутову техніку. Зараз такої змоги немає.
Знаю, що всі будинки у селі розбиті. Майбутнє я бачу лише вдома. Після перемоги повернусь у рідне село та буду відновлювати будинок.
