Голікова Дар'я, 11 клас, Часовоярський опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №17 Часовоярської міської ради Донецької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Лаптінова Ольга Олександрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів. Для багатьох це просто цифра, для когось — відрізок часу, для мене - це символ сили і втрат. Це майже три роки болю, надії і неймовірного зусилля, що змінили мене. Війна стала тим випробуванням, яке перевірило на міцність усі мої цінності, переконання і життєві орієнтири. У цьому есе хочу поділитися тим, як ці 1000 днів вплинули на моє життя і як я змінилася разом з країною.

Коли почалася війна, я була звичайною дитиною з власними планами, мріями. Як і багато хто з нас, я не могла уявити, що реальність настільки різко зміниться.

Перші дні війни — шок, страх, подекуди розгубленість. Усе це я зустріла вдома вранці 24 лютого 2022 року в своєму ліжку. Моє життя за 1000 днів війни почався з маленьких, але важливих рішень. Я стаа донатити  на армію, переосмислювати своє ставлення до деяких речей. Я зрозуміла, що кожен наш внесок важливий. Кожна гривня, ставлення до деяких речей, включаючи питання мови, культури, роблять свій внесок у наближення перемоги.

Лютий двадцять другого в моїй родині – це  початок безкінечних переїздів, зміна місцевості, людей, але – зупинка часу.

Здається, життя вже не буде таким, як раніше, хочеться просто закритися в собі, зробити вигляд, що це якийсь страшний сон, і одного дня я прокинуся - і все буде як раніше. Для мене зараз життя – це щось нове, незаплановане, невідоме, страшне. Але я змогла це прийняти, чи, краще сказати, просто звикнути. Війна змінила мене і моє сприйняття світу. Я навчилася цінувати прості речі — спокійний ранок із чашкою чаю, розмову з близькими, можливість бачити небо над головою.

Тепер кожна така хвилина — це дарунок, адже війна навчила мене, що життя дуже крихке.

З іншого боку, я стала більш вимогливою до себе і до інших. Я зрозуміла, що не можна бути байдужим до того, що відбувається навколо. Тому моє оточення підлягло суттєвим змінам. Ми всі відповідальні за нашу країну і наше майбутнє. Тому важливо не забувати про тих, хто зараз на передовій, і підтримувати їх усіма можливими способами. Адже саме вони захищають наш спокій і нашу свободу. 1000 днів війни навчили мене також пробачати і відпускати. За цей час я втратила кількох близьких людей — друзів, які на жаль постраждали від російської агресії.

Цей біль неможливо описати словами. Але замість того, щоб опускати руки, я навчилася трансформувати цей біль у ще більшу рішучість.

Мій шлях за 1000 днів війни — це шлях дорослішання, прийняття і сили. Це не просто особиста історія, це історія кожного українця, хто щодня робить свій внесок у наближення миру і перемоги. Ця війна забрала багато, але водночас вона дала нову силу, єдність і віру у власні сили.

Я вірю в нашу перемогу, і цей день наближається з кожним кроком.

І хоча шлях ще не завершений, я впевнена, що разом з близькими, коханими нами людьми ми здолаємо всі труднощі і побудуємо ту Україну, про яку мріємо.