Кулібаба Катерина, 11 клас, Доброводівський ліцей імені Миколи Руденка Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Рябокінь Оксана Вікторівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Цей ранок для мене став незабутнім. Незліченна кількість телефонних дзвінків, страх, тривога та мамині сльози… Тоді життя розділилось на «до» та «після». Всім відомо, що війна – це не просто стрільба та вибух, це ще й руйнування людських життів, втрата рідних та близьких людей, інколи це спроба почати все з абсолютного нуля.

Перші години, я не розуміла, що відбувається, був лише страх.  Згодом я зрозуміла, що це настав кінець нашому спокійному та мирному життю.

Пам’ятаю момент, я ще сиділа за партою з однокласниками і планувала новий навчальний день, але наступного дня так і не було. Кожної хвилини переглядали новини та дивились на ту страшну кількість втрат. Тоді стало зрозуміло, що потрібно звикати до цього, як до нових своїх реалій. Війна руйнує нас та залишає глибокі рани. Вона змушує проливати сльози матерів за своїми рідними кровиночками – синами. Війна залишає вічний слід у долях людей. Ми бачили всю нашу силу та хоробрість, стійкість і мужність, війна нас не зламала, а навпаки зробила сильнішими.

Війна нас змінила, показала, хто ким є насправді.

У кожній сім’ї є своя історія того страшного ранку, дехто навіть не прокинувся, а деякі – покинули свій будинок двадцять четвертого числа і до цього часу не повернулися. Хтось знайшов прихисток в чужому місті чи селі, а хтось – в іншій країні. Війна зробила рідними тих людей, які навіть не знали один про одного і назавжди розлучила найрідніших. Саме за «тисячу днів» ми навчились цінувати кожну подаровану хвилину життя, кожний момент проведений з рідними людьми. За цей час ми зрозуміли як дорого коштує свобода і на скільки ми хочемо бути вільними.

Кожен українець чи українка мріють про День Перемоги, про день прожитих без сліз і страху. Всі мріють про день, коли нашою реальністю будуть не вибухи й тривоги, а перемога та мир.

Ми дуже сильна нація, споконвіків нас хочуть знищити та позбавити волі. Але українська нація надзвичайно волелюбна, і з роками це набуває нових звершень та величної могутності. На даний час військовими стають навіть жінки. Беруть до рук зброю, відвойовують рідну землю та гинуть за рідний край.

Дорогі українці! Цінуйте те, що ви маєте зараз, кожну деталь та дрібничку, яка поруч з вами.

Пам’ятайте, що хтось немає навіть крихти хліба та змінного взуття, але щасливий та гордий за те, що має можливість захищати та боронити рідну землю. Знайте, що зараз на наших очах пишеться історія і ми є її частиною, змінити її хід зможемо тільки ми – українці.