Починалося все, як у всіх, гарно та романтично: любов, весілля, бажана вагітність, приємні клопоти в очікуванні дива. Пологи виявилися затяжні, не з легких. Але коли моїм рідним у коридорі пологового будинку показали здоровенького новонародженого Єгорку, вони щасливі розійшлися по домівках.
Я лежала в палаті зі ще однією матусею. Разом нам принесли малюків на годування, обох новонароджених забрали, попередивши, що зроблять щеплення від гепатиту В.
Згодом моїй сусідці в палаті принесли малюка, а мені ні.
У душі з'явилася тривога, яку посилювало німе мовчання медперсоналу. Згодом мені повідомили, що Єгорка перестав дихати, його помістили в барокамеру й мають відправити в дитячу реанімацію.
Чому? Що трапилося? Адже було все гаразд…
«Правди я не знаю донині»
З цього дня почався новий етап у моєму житті. Єгорці поставили діагноз «Епілептична енцефалопатія Леннокса». Безсонні ночі та дні, коли день як бій, а ніч підготовка до бою, гіркота сліз, внутрішній монолог і запитання: за що все це нам?
Життя, як на пороховій бочці день за днем, без перерв і вихідних. Напади, швидкі допомоги, реанімації, лікарняні палати, купа випробуваних препаратів, тонни прочитаної літератури, посередні лікарі та світила медицини, знахарі, провидиці й надія на Господа Бога.
А ще щоденна копітка робота з дефектологами, логопедами, масажистами, реабілітологами.
«Єгорка не відстає від однолітків»
Зараз Єгору 13. Завдяки доброму невропатологу нам підібрано лікування, яке стримує напади. Єгорка вчиться в загальноосвітній школі, на домашньому навчанні. Він інтелектуально розвинений, не відстає в розвитку від однолітків!
На жаль, у Єгора проблеми з дикцією, у нього погано розвинена дрібна моторика й прості дії даються важко. Звідси свій склад характеру, свої комплекси. Але це все можна подолати.
«Смерть годувальника»
2009 року до нас прийшло ще одне горе. Загинув у шахті батько Єгора.
Було страшенно боляче, але я не мала права опускати руки, я потрібна синові тепер удвічі більше.
Ще в нас із Єгором є те, що дано не всім – справжня дружна, міцна сім'я! Ось уже хто і в горі, і в радості завжди поруч. Мама, тато, бабусі, дідусі, сестри, брати, племінники. І все начебто ми долали.
«Війна загнала нас у злидні»
Але 2014 року прийшла на наш любий Донбас війна. Вона загнала нас практично в злидні.
Перестали виплачувати соцвиплати, пенсії. Ми залишилися без роботи. Ліки купували насилу за останні гроші. Держава нас залишила зовсім без допомоги.
Єдиний, хто згадав про жителів Донбасу, це Рінат Леонідович. Чудова допомога продуктами, величезні пакети я отримала перед пологами і, звичайно, неймовірна допомога ліками.
«З народженням сина наше життя набуло нового сенсу»
Коли в нашій родині з'явився маленький Сева, життя набуло нового сенсу, але матеріально було дуже-дуже важко. І знову-таки, допомога Ріната Леонідовича допомогла нам пережити найжахливіший час. Величезні пакети з кашами, памперсами, пюрешками й іншими продуктами врятували нашу сім'ю.
.png "Щоденник війни: З нашого міста виїхали майже всі")
.png "Імена")
