Надточій Поліна, 9-а клас, Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №11

Вчитель, що надихнув на написання — Кайнара Світлана Іванівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна – це не лише протистояння на фронті, це щоденна боротьба за виживання, за надію, за гідність, за долю українського народу, нації протягом тисячі днів, які стали віхою в нашій історії.

Перші дні війни стали шоком. У новинах – сповіщення про бомбардування, на вулицях – паніка, люди скуповують воду, хліб, консерви та локшину швидкого приготування. Я пам’ятаю, як стояла в черзі за продуктами, а полички були майже порожніми. Навколо всі говорили про те, що буде далі, що треба виїжджати із Сумщини. Тоді я зрозуміла, що це не просто локальний конфлікт, а виклик, який змінить нас назавжди.

Уже ніколи не буде як раніше, ніколи не побачимо рідних будівель, які назавжди зруйновані, тих людей, які заснули вічним сном назавжди.

Кожного дня чула розмови про сім’ї, які втратили все, але я знаходила нові сили не опускати руки та сподіватися на перемогу. Спільна мета об’єднала українці, ми стали великою родиною, навіть якщо наші зв’язки не були кровними.

Серед руїн міст, де не лишилося жодної живої душі, де править порожнеча та біль, я зрозуміла: важливо не лише виживати, а й підтримувати одне одного. Війна вчить цінувати прості речі: дім, родину, свободу. Я часто думала про те, що, незважаючи на жахи, кожен новий день – це можливість змінити щось на краще.

Також не можу не згадати тих, хто пішов на фронт.

У моїй родині захищає рідні землі від ворога дідусь

У такій ситуації ми – його підтримка. Це найкращій дідусь, найкращій друг, герой, який  кожного дня бореться за нашу незалежність та свободу. Героїзм і самопожертва кожного воїна надихають. Я писала листи, намагалася підтримувати їх морально. Цей зв’язок ставав важливішим за будь-які матеріальні речі.

Після кількох місяців війни, коли страх і відчай стали буденністю, я зрозуміла, що надія – це те, що тримає нас. За тисячу днів я навчилася цінувати кожен момент. Стала більше спілкуватися з близькими, слухати і підтримувати. Ці важкі часи – урок  про справжню силу людського духу.