Стружук  Мар’яна, учениця 9 класу Ліцею села Кримне Ковельського району Волинської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Дмитрук Наталія Миколаївна

Війна. Моя історія

Прокинувшись холодного зимового ранку, 24 лютого 2022 року, який поділив моє життя на «до» і «після», не підозрюючи ні про що, я почала збиратись до школи. В мою кімнату зайшли батьки і сказали, що країна – терорист росія повномаштабно розпочала війну з нашою державою. В розгубленому погляді мами  я побачила відчай і страх, хоча сама вона намагалася бути спокійною й не панікувати, щоб нам, дітям, не було страшно.

Я відчувала тривогу і страх, не розуміючи, що буде зі мною, нашою сім’єю, родиною, яке майбутнє чекає на мою рідну Україну.

Цей день збережеться у моїй пам’яті назавжди. Жахливий день, коли країна прокинулася від обстрілів та вибухів, коли тисячі людей втратили своїх рідних, коханих,  свої домівки, мрії, плани на майбутнє – все найцінніше, що в них було.

Я ніколи не могла б навіть подумати, що в свої 13 років мені прийдеться зустріти страшну війну.

Завжди знала, що війни  були в історії нашої держави, але і гадки не мала про те, що наше покоління також буде жити у військовий час, чутиме звуки сирен, навчальні заняття в школах будуть перериватися від сигналу: «Увага! Повітряна тривога!», а люди, покинувши всі свої важливі справи, спускатимуться у підвали, бомбосховища, щоб вберегтися від ворожих обстрілів градів, шахедів та крилатих ракет.

Після початку повномасштабного вторгнення росії, в мене, як і в більшості людей, ніби то прокинулась національна свідомість.

Я перестала слухати російські ворожі пісні, адже за це виконавець отримує кошти, частина з яких надходить до бюджету країни – агресора, а потім за них закуповують зброю, ракети, якими стріляють, вбивають, нищать українців, руйнують цілі великі міста і мальовничі села. Я відмовилась від російських блогерів, тому що не хочу аби щось «московське»  було в інформаційному просторі українців.

Я зрозуміла, що війна – це смерть і біль, горе, найстрашніше жахіття для кожної людини на землі. Вона зруйнувала безліч будинків, сімей і людських доль. Війна забрала у нас веселе, хороше і радісне життя.

Я пишаюся нашими військовими, ЗСУ, які і вдень і вночі захищають свою рідну землю, всіх нас. Відважні захисники наче янголи - охоронці, які оберігають наші життя та тримають у безпеці увесь світ. Сьогодні вони потребують нашої підтримки і допомоги.

Донати для зборів є дуже важливими. Поширювати, донатити – це найменше, що ми можемо зробити для наших захисників.

Я мрію про закінчення війни. Мені так хочеться не відчувати тривоги та страху. Хочеться не хвилюватися через те, що щодня, щогодини хтось поранений, хтось потрапив під обстріл, хтось помер. Я хочу знову бачити радісну посмішку на обличчі своєї мами. Хочу, щоб було МИРНЕ НЕБО над усією Україною! Я хочу, щоб НІКОЛИ в усьому всесвіті не було війни!