Мене звуть Анна Володимирівна. Війна стала для багатьох людей дуже важким періодом. Для нашої сім'ї теж. Вона забрала у нас будинок, роботу, у дітей – право ходити до школи.

Ми сиділи в підвалі, бачили, як їздять танки в нас по вулиці, чули свисти снарядів, та розрухи. Зараз, живучи в іншому місті, де постійні тривоги, сподіваємося, що скоро все скінчиться і настане мир.

Діти спочатку не зовсім розуміли, що відбувається. Найстрашнішим був день, коли прилетів снаряд до нашого подвір'я. В 2023 році було поранено уламком від снаряду нашу бабусю.

Нам всім психологічно тяжко. Переїзд в інше місто, втрата житла, роботи, діти не ходять до школи.  

На початку війни катастрофа була з усім. Наше місто обстрілювали, магазини закрилися, гуманітарну допомогу ще не привозили. Води в місті практично не було, лише в деяких скважинах. Діти, в мене син та донька, потребують як фізичного, так і морального відпочинку. Перезавантажитися від постійних тривог та обстрілів.