"Війна вимагає скорішого дорослішання"

Доброго дня. Я - Микита. Мені ще 11. Але війна вимагає скорішого дорослішання. Я з Миколаєва. Але в кінці квітня, через часті обстріли мого міста ми з мамою і братом переїхали до Києва. Я трохи знаю це місто, тому що не раз приїжджав сюди відпочивати. Але все змінилося. Тепер це місто для мене - місце іншого життя, переховування від жахливих обстрілів із РСЗВ, касетними снарядами, обстрілами з літаків та ракетами усіх видів (від Піонів до дальної цілі).

Тепер ми ВПО. Ми не зламалися. І вирішили допомагати тим, що зможемо, іншим. Мама періодично знаходила в чартах людей, що потребували допомоги, надсилаючи їм те, що є в нас самих. Ми стали волонтерами в ГО Українське небо та Церкві Біблія та Життя. Це все ми встигали робити влітку. А тепер, не дивлячись на відключення світла (я, наприклад, за останні 1,5 місяці тільки 4 рази був на уроках, у інші дні відключення світла співпадають із часом проведення уроків, тому я на "самонавчанні" і часто вчуся вночі, коли є світло), ми із братом та мамою також продовжуємо волонтерити в Церкві Біблія та Життя (пр. Бажана, 30) . Нам подобається допомагати дорослим і малим ВПО - ми фасуємо для них продуктові гуманітарні набори і смаколики, видаємо ковдри та одяг. Колектив Церкви постійно намагається пестити нас - пригощають, проводять різні заходи. Наприклад, для нас - підлітковий клуб. Це дуже круто і приємно! Роботи багато. І всі ставляться до мене як до дорослого. А я намагаюсь зробити свій внесок у перемогу.

Мені б хотілося повернутися додому, потрапити в літо, де є море і відпочинок, де немає війни. Хочеться повернутися додому, в Миколаїв, знову ходити в школу і на гуртки (останнім часом я відвідував ІТ-гурток та важку атлетику). А ще хочеться їздити велосипедом. Якраз перед війною він в мене зламався. Не встигли починили. Хотілося б відчувати подих вітру та ласкаві промені мирного сонця... Але зараз все інакше. Не вистачає ресурсів. Навіть про планшет зараз не можу попросити маму. Зараз не до цього - війна...

Але я вдячний, що в Києві на нашому шляху траплялись люди з відкритою душею, які зробили цей час перебування тут більш світлим і приємним. Я вдячний мамі за тепло і турботу, за те, що вдома завжди затишно і смачно... Я вдячний відчиму за турботу про нас трьох на відстані. Також я дууууже вдячний ЗСУ - це завдяки їм ми спимо в домівках, де є тепло, вода і світло, хай не часто і за збивчим графіком... Але найбільше я вдячний Богові, що зберіг всю мою родину всю війну цілими й неушкодженими, і що нікому з нас не довелось голодувати.