Загородна Анастасія, 11 клас, Кам'янець-Подільський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою Хмельницької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Прокопова Ольга Петрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна – це завжди трагедія, що залишає глибокий шрам у душі кожної людини. 1000 днів війни, що змінили життя мільйон українців: зруйнувавши території, знищивши родини, убивши мрії, поламавши плани, зруйнувавши бажання… Перші дні війни стали справжнім випробуванням для кожного з нас. Страх, невизначеність, сльози, біль втрати, голосіння – усі ці емоції переповнювали українців. Проте цей страшний час сприяв потужному об’єднанню військових, волонтерів, медиків, які стали символом мужності, самовідданості, жертовності.

Уже сьогодні ми стаємо свідками численних подвигів наших захисників. Саме вони стають нашими Героями, йдучи на бій із клятим ворогом.

Щодень приносить нам нові виклики: відвоювання захоплених територій, руйнування будівель, кількість загиблих та зниклих безвісти… Війна убиває не лише фізично, вона знищує морально: розлучає родини, позбавляє домівок, забирає найрідніших. Цей біль, здається, неможливо пережити, коли втрачається життєвий зміст – проте десь віднаходиш сили, долаючи цей жах, й намагаєшся віднайти сенс заради якого маєш йти вперед, переборюючи усі негаразди й перешкоди, заради усього того, чого тебе позбавили, заради нереалізованої мети, цілі, бажання.

1000 днів війни – час переосмислення життєвих цінностей і вартостей. Нині, можливо, як ніколи, ми розуміємо, що воля та свобода – це не просто слова, це головні людські пріоритети, що вартують найдорожчого та найціннішого – людського життя!

Ми навчились цінувати найпростіше: щодня бачити своїх рідних та близьких, засинати та прокидатись у власній оселі, можливість навчатись у своїй школі, зустрічатися з друзями, відпочивати біля ставка чи прогулюватись парком, милуватись пшеничним полем чи фотографуватись у соняхах. Все жахіття війни навчило нас бути більш чуйними та милосердними до інших, надавати допомогу тим, хто цього потребує, правильно розкладати переваги у повсякденному житті.

Сьогодні ми можемо із гордістю говорити про нашу стійкість. Незважаючи на усі труднощі та виклики долі, ми не втратили віру в себе, віру в нашу єдність та віру в перемогу!

Із кожним новим днем ми наближаємось все ближче до омріяного дня: дня радості, що змогли вистояти – й смутку про загиблих, дня торжества світлого – й переживання печалі щодо знищених територій, тріумфу настання довгоочікуваного часу – й жалю втрачених років спокійного життя…

1000 днів війни – це не лише  про страждання, зневіру, митарство, а це ще й про мужність, єдність, надію, віру, прагнення, це про подальшу долю наших дітей та онуків. Ми зобов’язані пам’ятати увесь цей безлад, хаос та жах, щоб ніколи не допустити повторення цієї історії, щоб уміти відрізняти друзів від ворогів, названих сестер і братів від жорстоких нелюдів, сусідів від  ненависників.

Це наш святий обов’язок в ім’я усіх тих, чиє ймення викарбуване кров’ю в історії України XXI століття - становленні української незалежності та цілісності.

Я вірю - Україна вистоїть…