Космін Ангеліна, 8 клас
Опорний заклад освіти « Гірниківський ліцей Ратнівської селищної ради»
Вчитель, що надихнув на написання есе: Вознюк Інна Миколаївна

Війна. Моя історія

Війна - це суцільний біль, який обпік душу кожного українця. Моя історія змінюється з першого дня війни, коли я подорослішала на декілька років. Я стала опорою для сестричок, у тяжкі моменти - для мами і навіть для тата. А для нашої країни я стала маленьким воїном, що ніколи не здасться, які б труднощі не чекали на мене в майбутньому.

Історія мого життя змінилася за одну ніч і залишила рану, яка болить мені тепер щодня. Моя історія - це історія нашої країни, кожного жителя, історія кожної сучасної дитини.

Україно моя, наша зранена пташко, коли ж ти розправиш свої білі, ангельські та вільні крила. Скільки стерпить ще твоя душа споглядати на своїх змучених та вбитих синів.

Із тих днів, коли прийшла до нас страшна та чорна війна, я у своїх 12 років зрозуміла, що означає слово "біль". Кожна звісточка про загибель солдата, кожна новина про зруйноване місто та вбитих мирних людей, краять моє маленьке дитяче серденько.

Я б хотіла тобі, рідненька, сказати, що у серці моєму крім болю ще живе величезна надія. Я вірю в нашу перемогу, я вірю нашим воїнам і я вірю тобі, наша рідненька Україно, що твої землі, налиті ріками червоними, зовсім скоро зацвітуть червоними маками, заколосяться житами. Ти ж трималася століттями заради нас, скільки ж ворогів ти прогнала, але на коліна не впала. Ми маленькі ще та зовсім юні, але впевнені, що станемо гідним поколінням і ти пишатимешся нами, як пишаються батьки своїми дітьми.

Я не опущу свої руки, я жити буду, творити історію буду разом з усіма дітьми, бо ми твоє майбутнє, Україно, бо ми і є твоя історія.