Сім’я Оксани Миколаївни нікуди не виїжджала з Билбасівки, адже наразі у них немає активних бойових дій - тільки чути вибухи

Я з Билбасівки Краматорського району. До війни працювали, жили, як і всі мирні люди. Виховували дітей і внуків. Внуки ходили в дитячий садочок, в школу, але зараз цього всього немає. Зараз доводиться дітям з внуками сидіти вдома, роботи немає.

У перший день війни я їхала на роботу в автобусі. Чую: люди розмовляють, що бомблять Київ, але спочатку якось це все не сприймалося, що це може бути. Ну а потім, коли вже приїхала на роботу, подзвонив наш начальник і сказав, щоб ми йшли додому, тому що війна.

Під час війни все складно, і морально складно, тому що чуємо вибухи.

Я боюся більше за дітей, тому що для них це психологічна травма, а за себе якось не думаю. Не хочеться, щоб вони це чули, щоб вони це бачили.

Ми нікуди не виїжджали. Надіємося на те, що все буде добре, що нічого страшного не станеться. Зараз, як подивишся, тебе скрізь може застати це горе: по всій Україні, а не тільки на Донбасі.

У нас є продукти, допомагає гуманітарна допомога від Фонду Ріната Ахметова. З питною водою проблем немає, бо у нас є колодязь.

Я б не сказала, що війна нас сильно змінила, тому що всі розуміють, що в такий час не потрібно сваритися, а потрібно навпаки бути разом. Так спокійніше. Ми стараємося на тему війни не сваритися, тому що це неправильно.

Ми надіємося, що війна закінчиться скоро, але ж я не пророк, тому не можу сказати, коли це станеться. Хочеться, щоб швидше, але як показав час, ніхто ж не думав, що все так затягнеться. Скоро рік буде.