Ткаченко Ангеліна, 14 років, Харківська гімназія № 12, місто Харків

Есе «Один день»

Коли почалась війна на Донбасі, мені було всього сім років, тому я не усвідомлювала, скільки болю та страждань вона принесла в життя багатьох українців. До того ж, ми живемо неблизько до зони воєнного конфлікту, тому мені було важко уявити, як це жити в умовах відчуття постійної небезпеки і страху. Але я часто бачила новини по телевізору, де розповідали про жахливі події на сході нашої країни.

Найбільше мене вразив сюжет, у якому маленька дівчинка, зовсім як я тоді, розповідала про те, як її сім’ї терміново довелося поїхати з дому, бо поблизу почалися воєнні дії. Вони взяли з собою лише найнеобхідніше, багато речей залишили вдома, сподіваючись скоро туди повернутися. Але через деякий час у їхній будинок влучила бомба, знищивши все.

Ця історія мене дійсно перелякала, адже я і уявити собі не могла обставини, за яких можна поїхати з моєї ріднесенької домівки незрозуміло куди, залишивши рідних, звичайний образ життя. Я відчувала себе неспокійно кожного разу, коли чула, що війна ще досі продовжується, калічачи долі людей, які втратили роботу, майно, сім’ю, мрію, а до мого міста прибуває ще більше людей, яким довелося, можливо, назавжди полишити свої домівки та їхати світ за очі. Я боялася, що одного дня війна прийде і в нашу область, і моя сім’я також буде вимушена переїхати якомога далі від небезпеки.

На жаль, за останні сім років мало що змінилося. Війна триває, не відомо, коли закінчиться, через неї досі багато людей втрачають свої домівки, рідних та власні життя, країна втрачає своїх молодих та дужих синів, своїх героїв, які б могли працювати для добробуту своєї рідної Батьківщини.

Економіка країни слабшає, бо значні кошти спрямовуються на утримання армії, а не на розвиток промисловості або освіти.

Я мрію жити в мирі у вільній незалежній процвітаючий країні з розумним та відповідальним керівництвом, яке приймає виважені рішення та піклується про своїх громадян та розвиток країни. Я не розумію, чому у ХХІ столітті політики деяких країн керуються середньовічними політичними принципами, прагнучи загарбати чужу територію, принижуючи інші нації, та не можуть жити мирно та цивілізовано.

Я вірю в краще майбутнє для українського народу, коли нарешті настане той довгоочікуваний та бажаний день, коли голови держав нарешті зможуть порозумітися та домовитися про завершення воєнних дій.