Трофимова Дар’я, 15 років, Старосалтівський ліцей, смт Старий Салтів

Есе «Один день»

Вибух. Крик. Кров. Смерть… Прокидаюсь від жахливого сну. Але ні, це правда війна.

Хто міг би подумати, що українська земля умиється сльозами матерів, дітей, окропиться кров’ю поранених та загиблих солдатів. Війна на сході торкнулася сердець кожного українця. Хто міг би подумати, що в ХХІ столітті матері будуть отримувати похоронки, що людям треба буде залишати своє житло, шукати місце порятунку, що будуть полонені та скалічені.

На жаль, війна торкнулася та перевернула життя нашої родини на до та після. Одного дня мобільний телефон моєї матусі пронизливо, з відчаєм задзвонив вночі. Такого раніше не було. Всі прокинулися, відчули якусь тривогу. Номер був невідомий…

Мама з острахом взяла слухавку. Вона почула голос бабусі, яка просила допомоги. Я довго ще чула її голос, в якому звучав відчай, жах. Бабуся повідомила, що в її будинок влучив ворожий снаряд. Що пів будинку зруйновано, що сусідський будинок увесь у полум’ї, кругом крик, плач, відчай. Ніхто з нас не міг подумати, що це війна.

Бабуся тепер живе з нами, але кожного разу, коли переглядає новини, її очі наповнюються сльозами. Не віриться, що Україна страждає. Її громадяни заслуговують на щасливе життя.

Мені хочеться крикнути на повні груди: «Люди, схаменіться! Що ви робите!» Це моя Україна, вона єдина від півночі до півдня, від сходу до заходу. Ніхто не має права забирати в людей Батьківщину. Ми хочемо жити в мирі, в єдиній країні.

Я вірю, що на моїй землі не буде проливатися кров, що її території повернуться.

Українці, наша сила в єдності! Разом ми подолаємо будь-якого ворога. Любімо Україну, бережімо мову, культуру, землю! Бережімо заради загиблих, які віддали своє життя за неї. Для кожного свідомого українця Україна завжди в серці. Слава Україні! Слава її героям! Слава її людям!