Діана Сірик, 1 курс
Лисичанський професійний торгово - кулінарний ліцей
Викладач, що надихнув на написання есе: Гуц Валентина Василівна 

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна – це те, що важко усвідомити, поки не відчуєш її дихання на собі. Коли все починалося, я була лише свідком подій, спостерігачем новинних стрічок і повідомлень. Здавалося, що це далеко, що ці моторошні вибухи, руйнування, смерть – це щось, що відбувається в паралельній реальності. Але війна не знає кордонів. Вона проникає всюди – у думки, серце і навіть сни. І ось минуло вже 1000 днів. Днів, кожен з яких був позначений болем, втратою, боротьбою, але також і неймовірною силою духу.

У перші дні війни було багато страху. Страх перед невідомим, перед тим, що завтра може не бути. Я бачила людей, які втрачали все за мить: дім, рідних, спокій.

Але, поруч із цим, я бачила й інше – сміливість, єдність, бажання допомогти один одному. Це відчуття єдності було чимось новим і таким потужним. Навіть у найтемніші моменти війна відкривала світло в людях.

Мій шлях через ці 1000 днів був різним. Спочатку я намагалася втекти від реальності. Хотілося захиститися від цього жахіття, абстрагуватися. Та згодом я зрозуміла, що не можна бути осторонь. Кожен із нас має свій фронт, і цей фронт не завжди пов'язаний зі зброєю. Мій фронт – це допомога тим, хто цього потребує. Волонтерство стало моєю віддушиною, можливістю зробити свій внесок. Я зустрічала безліч людей, які, як і я, шукали шляхи, щоб бути корисними. Хтось збирав гуманітарну допомогу, хтось організовував евакуацію, інші жертвували кошти чи свій час. І кожен з цих людей – це маленька перемога над війною.

Війна навчила мене цінувати кожен момент життя. Звичайні речі – зустрічі з друзями, ранкову каву, прогулянку містом – тепер сприймаю зовсім інакше. Коли ти живеш під постійною загрозою, кожна мить стає важливою. Але й з’являється новий вимір часу. Час перестає бути звичайною течією життя. Він стає інтенсивним, сконцентрованим, і кожна година несе з собою нові виклики та можливості.

За ці 1000 днів я стала свідком великої кількості страждань, але також і неймовірної людської сили. Я бачила, як люди, попри втрати і біль, знаходять у собі сили продовжувати боротися за своє майбутнє.

Ця війна забрала багато, але вона також показала, що в серцях людей є незламний дух. І цей дух не може бути знищений.

Мій шлях ще не завершився. Війна триває, і попереду ще багато невідомого. Але я знаю одне – ми переможемо. Не тому, що маємо кращу зброю чи більше ресурсів. А тому, що у нас є щось більше – віра в правду, в свободу і в людську гідність. Війна – це не лише про фізичну боротьбу, це також про духовну стійкість. І через ці 1000 днів я дізналася, що справжня сила – це здатність не втратити людяність, попри всі випробування.

Кожен з нас проходить свій шлях у цій війні. І кожен день – це крок до перемоги.

1000 днів – це лише частина нашої історії. Попереду ще багато роботи, болю і надії. Але я вірю, що цей шлях приведе нас до світанку, де ми зможемо знову жити у мирі, з гідністю і вірою в краще майбутнє.