Котелевський Михайло, 9 клас, Комунальний заклад «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №28  Полтавської міської ради Полтавської області»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кляпчина Вікторія Анатоліївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

"Де єднання, там і перемога"       

Публій  Сір

Війна… Коротке, але таке страшне слово. Вивчаючи уроки історії, думав, що вона далеко позаду… Виявилося, ні! Мені тільки-но виповнилось дванадцять років. Попереду, здавалося, скільки мрій, сподівань, конкурсів, адже я так люблю займатися музикою, співаю у вокально-хоровій студії, одним словом, Міша - музикант! Але двадцять четвертого лютого час нібито зупинився! Почалась війна! Сіра тривожна рутина змінила мої мрії назавжди. Війна стала частиною життя, серце ніби оніміло… Я замислився: «Кому потрібна музика і пісні, коли гинуть люди?». І зрозумів: «Нікому…!».

Але з такою думкою була незгодна моя мудра бабуся, яка сказала: «Дитино, війни починалися й закінчувалися, а музика - вічна, саме вона втамовувала біль і страждання воїнів у роки Другої світової війни». Цю життєву істину я запам’ятав!

Одного разу, коли повертався із музичної школи, пролунала повітряна тривога, її звук був таким гучним і страшним, що моє серце пронизав невимовний страх, скував його в сильні лещата, але як справжній чоловік, для себе вирішив: буду музикантом! У травні мені запропонували взяти участь у концерті, який організували полтавські музиканти для поранених військових. Я мав виконати дві народні пісні і, звичайно, «Ой, у лузі червона калина». Хвилюванню не було меж, я дивився в очі воїнам –захисникам, які бачили смерть. Раптом весь імпровізований зал встав, мені почали підспівувати солдати, медсестри, лікарі, інші музиканти.

Ось вона, сила мистецтва! Сльози лились градом, то плакав не я, то плакала моя дитяча душа, яка зіткнулася з першими справжніми дорослими випробуваннями.

Переконався, що все ж таки треба розвивати свої таланти, навіть у важкі часи, навіть, коли вже немає бажання жити і творити. Як Орфей, втративши свою кохану Евредіку, рятував своє зможене серце грою на лірі та співаючи. «Та на його спів усе ближче і ближче підступали, наче зачаровані, молоді дубки, стрункі кипариси, розлогі липи, тіняві платани, припливли рожеві лотоси, а каміння обплів в’юнкий плющ.

І нарешті це місце стало найкрасивішим у горах». Музика – це від Всесвіту!

Коли почалася війна, мені виповнилось дванадцять. Пройшло тисяча довгих днів… Якщо зараз запитаєте Ви мене  про мій вік, відповім, що мені чотирнадцять, але насправді набагато більше…