Бежинарь Катерина, 11 клас, Дмитрівський заклад загальної середньої освіти Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бессараб Оксана Дмитрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів війни – це три роки. Три роки болю, втрат, страждань, але, перш за все, шлях, який українці проходять з мужністю, стійкістю та незламною вірою в перeмогу. Війна — це не лише сутичка армій, це глибокий психологічний, соціальний і культурний процес, який залишає слід на всіх аспектах життя. «Тисяча днів війни» — це не просто цифра, це символ безмежних страждань, втрат, але й незламної сили духу.   

Війна – це те, що завжди несе руйнування, смерті, невтілені надії.

Кожен з днів, проведених у часи воєнного стану, наповнений трагедіями, боротьбою за виживання, це дні, коли люди втрачали дах над головою, рідних, але не волю.  Кожен день війни - це нова історія. Історія про людей, які втрачають свої домівки, близьких, але знаходять в собі сили боротися далі. Історія про тих, хто залишився вдома, чекаючи на повернення своїх рідних, зберігаючи надію і віру у краще майбутнє. Кожен день приносить нові виклики: страх, невизначеність, але також і моменти єдності, солідарності та підтримки.  

Війна змінює не лише фізичний ландшафт, а й внутрішній світ людей. Багато з них стають свідками жахіть, які важко зрозуміти без досвіду.

Але навіть у найтемніші часи людство демонструє неймовірну стійкість. Виникають нові спільноти, які об'єднуються для допомоги один одному. Люди відкривають свої серця та ресурси, щоб підтримати тих, хто цього найбільше потребує. Крім того, війна змушує нас замислитися над цінностями. Що дійсно важливо в житті? Які цілі ми ставимо перед собою? В умовах кризи багато хто переосмислює свої пріоритети, знаходячи новий сенс у простих речах: родинному затишку, дружбі, взаємопідтримці.   

24 лютого 2022 року стало початком нового життя для всіх нас. Того дня, о п’ятій годині ранку, мама розбудила мене, через сльози та тривогу сказала, що почалася війна.  

Пам’ятаю початок цього жахіття, перші сирени, страх. Як в голові крутилося одне: «Що буде далі?» Пам’ятаю, як скрізь росіяни писали: «Кієв за трі дня», але ми досі тут, досі боремося за свою свободу та незалежність. Коли нас почали лякати застосуванням ядерної зброї, теж було страшно. Але зараз вже не так серйозно на це реагуєш, бо звикаємо… Як звикли, що кожного дня о дев’ятій годині вшановуємо пам’ять наших захисників, які, на жаль, загинули, захищаючи батьківщину, померли як герої.  

З перших днів війни ми з мамою та тіткою зрозуміли, що не можемо сидіти склавши руки. Відчуття бездіяльності та страху за майбутнє тиснуло мов камінь на серце.

Допомагати тим, хто цього потребує, стало нашою головною метою. Це було наче ковток свіжого повітря. Ми поринули у світ волонтерства. Спочатку працювали з переселенцями з Маріуполя та Харкова – тими, кого війна вигнала з рідних домівок, мов зграю розгублених птахів, які втратили гнізда. Мами з малюками на руках, старі люди з очима, наповненими втомою і смутком, які змогли врятувати лише те, що встигли вхопити, покидаючи свої домівки. Ми допомагали їм знайти тимчасовий прихисток, забезпечували одягом, їжею та ліками.

Моя мама дуже смачно готує, а особливо печиво, кекси та різні солодощі, скориставшись своїми навичками, вона вирішила безоплатно готувати смаколики.

У когось війна забрала рідних, у когось – домівку, у мeне – дитинство. Проте війна – це також й історія про силу людського духу. За цей час люди опанували життя в умовах, що колись здавались непереборними. Вони об’єдналися, щоб підтримувати одне одного, відбудовувати життя знову й знову.   

Тисяча днів війни – це не просто трагічний розділ історії. Це випробування, яке Україна здолає, стаючи ще сильнішою. Це цілий урок для кожного з нас – про істинну вартість свободи, важливість єдності, та те, що кожен день миру – безцінний скарб, за який варто боротися.

Кожен день війни – це невідворотно втрачений час. Однак кожен наступний день дарує можливість відновлення, спокою та нового початку.   

«Тисяча днів війни» - це також тисяча днів надії. Надії на мир, на відновлення, на нове життя після бурі. Це час, коли ми вчимося цінувати мир і розуміти, що його потрібно берегти. Війна вчить нас бути більш чутливими до страждань інших, розуміти важливість діалогу та співпраці.   

Мої 1000 днів війни - це 1000 днів боротьби, болю й безкінечної надії. Зрозуміла, що допомогою є не лише гроші чи матеріальна підтримка. Це про людяність, віру в те, що світло все одно переможе темряву. Кожен мій день став наче ланкою у великому ланцюзі нашої спільної боротьби за свободу.  

Тепер, озираючись назад, бачу, як війна змінила нас усіх, головне - не зламала наш дух. Ми, мов сталь, загартувалися й стали сильнішими. Знаю, попереду нас чекає найсвітліша мить — перемога. Але до неї ще дні війни…  

У підсумку, «тисяча днів війни» - це уроки на все життя. Це шлях до самопізнання і переосмислення цінностей. Це історія про людяність у найскладніших умовах. І хоча війна приносить багато болю, вона також дарує нам можливість зростати, об'єднуватися і боротися за краще майбутнє. Сьогодні кожен українець вірить у перемогу. Коли війна закінчиться, ці тисяча днів залишаться в нашій пам’яті як час важких випробовувань, але водночас і як етап мужності та непохитної надії на краще майбутнє. Воно обов’язково буде!