Пармаклі Кароліна, 10 клас, Оріхівський ліцей з початковою школою та гімназією імені Олександра Павловича Малінова Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Станкова Наталя Петрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Сьогодні важко осягнути, що з початку війни в Україні пройшло вже тисяча днів. Кожен день - це тисяча маленьких битв, особистих втрат, рішень і надій. Кожен пережитий момент перетворюється на частину довгої історії, у якій кожен із нас - і свідок, і учасник. Початок війни для всіх був шоком. У новинах з'явилися кадри вибухів, повідомлення про жертви, обстріляні міста. Страх і нерозуміння охоплювали серця людей. Здавалося, що звичне життя зруйноване назавжди. Але водночас відбувалася мобілізація, відчуття єдності зростало, а люди почали усвідомлювати свою нову реальність.

Ніхто не був готовий до війни, але кожен намагався залишити свій відбиток, щоб наблизити нас до перемоги. І коли я озираюся назад на ці 1000 днів, я бачу свій шлях через сльози, втрати, надії.

На той час, коли почалася війна, я навчалася у восьмому класі. Як і всі підлітки, я мріяла про щасливе майбутнє, про навчання в університеті, яке дасть мені змогу здобути професію, кар’єру. Здавалося, що ніякі обставини не можуть змінити плани на майбутнє… Проте з перших днів війни мені довелося зробити вибір: що я можу зробити, аби бути корисною для своєї країни? Я зрозуміла, що маю допомагати тут, вдома, в Україні. Це було моральне рішення, яке визначило мій шлях на наступні місяці, роки. Я долучалася до волонтерської діяльності, допомагаючи тим, хто постраждав від обстрілів, тимчасовим переселенцям та військовим на передовій.

Це були прості, але дуже важливі речі - збір одягу, їжі, медичних засобів. Надаючи свою допомогу, я відчула, що спільними зусиллями можна щось змінити.

З часом початковий шок поступився місцем новому усвідомленню. Війна стала буденністю, хоча й важкою. Ми, крок за кроком, повертали собі душевну рівновагу та віру в краще майбутнє. Щоденні новини про знищені міста і втрати на фронті більше не викликали гострої реакції, як раніше, але це не означало, що вони втратили свою значимість. Такі новини продовжують кроїти душі та серця мільйонів людей, адже до цього звикнути неможливо.

Одним із важливіших усвідомлень стало те, що війна змінює не тільки зовнішнє середовище, а й внутрішній світ людини.

Вона навчила мене цінувати кожен момент, кожну людину, кожну дрібницю. Вона показала мені, наскільки важливою є свобода і як легко її втратити. Я почала більше замислюватися над тим, що найважливіше в житті. Робота, комфорт, кар'єра - усі ці речі, які раніше здавалися першочерговими, відступили на другий план. На першому плані були визначені інші цінності: турбота про близьких, солідарність, бажання допомогти тим, хто потребує підтримки.

Війна також приносить із собою невизначеність і страх за майбутнє. Чи закінчиться вона завтра, через місяць, чи триватиме ще роками?

Кожен день життя під загрозою вибуху або втрати близьких створює постійний психологічний тиск. Але водночас з'являється і надія, що одного дня це все закінчиться. Я часто думаю про людей, які поруч зі мною, про тих, хто на передовій, хто підтримує нашу країну в тилу, про родини, які втратили своїх рідних. Ці думки підживлюють мою віру в перемогу. Я бачу, як український народ об'єднується, як ми всі стаємо дедалі сильнішими і сильнішими. Це породжує надію, яка не дозволяє опускати руки.

Тисяча днів війни змусили мене змінитися. Це був не тільки період випробувань, але й період розвитку.

Мені довелося бачити свої життєві цілі, свою роль у суспільстві. Я зрозуміла, що кожен із нас - це важлива частина великої боротьби. Кожен на своєму місці робить свій внесок у перемогу. Мій шлях ще не завершився. Я продовжую допомагати тим, хто цього потребує, і вірю, що мої зусилля - не марні. Війна навчила мене цінувати моменти спокою, відчувати силу єдності, вірити в майбутнє.

І колись настане той день, коли ми зможемо сказати, що війна закінчилася. Я впевнена, що це буде наша спільна перемога - перемога духу, сили волі та єдності.

Тисяча днів війни - це тисяча днів боротьби, але й тисяча днів надії.