Тараненко Оксана, 9 клас, Запорізька гімназія №84 Запорізької міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Сіропол Світлана Євгеніївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна… Коли чуєш це слово, на очі навертаються сльози, перехоплює дихання, а душу огортають біль і сум. Раніше так не було. Це тому, що я знаю, що являє собою війна, уже майже тисячу днів.

Мені дуже подобається малювати. Може, колись напишу картину й назву її « Я (1000 днів війни)». На передньому плані живописного твору, у центрі, на ніжно-блакитному тлі я намалюю себе – сірооку дівчинку з довгим русявим волоссям. Блакить – це мирне, безхмарне колишнє життя до 24 лютого 2022 року.

Рідна школа, навчання в класах, спілкування з друзями, однокласниками, святкування днів народження, поїздки в село до бабусі (вона живе в Бердянському районі), тепле Азовське море, відвідування театрів та виставок картин. Серце ниє від світлих спогадів.

З правого боку полотна на дитячу фігурку насуватиметься щось безформене, страшне, чорно-криваве, з гострими кігтями. З усіх боків цієї жахливої хмари стирчатиме залізяччя – деталі смертоносних бомб, ракет і снарядів. Саме так я бачу війну. Вона увірвалася в моє життя на світанку. Я прокинулась від гучних вибухів. Це, мабуть, жахливий сон? Страх міцно стиснув моє серце. А високо в небі ревли ворожі літаки. Вони летіли бомбити мою Україну.

А потім були найтемніші дні та ночі лютого й березня у підвалі нашої дев’ятиповерхівки. Виття сирен. Плач немовлят. Переляк сусідських діточок. Сон на стільцях.

Нявчання та скавчання домашніх улюбленців. Ворожі ДРГ в місті. Стрілянина. Вибухи. Захоплення ворогами бабусиного села. Пожежа на ЗАЕС. Виїзд друзів із Запоріжжя. Чорний морок розливався в моїй душі, проте промінь віри знищив його. І тоді, на початку війни, я була впевнена, і зараз, через тисячу днів, я знаю : Україна переможе!

З лівого боку полотна я намалюю нездоланного птаха Фенікса. Він триматиме в дзьобику гілочку калини й сяятиме синьо-жовтими промінчиками. Ця птаха вічна, незнищенна: завжди з попелу відроджується.

Вона символізуватиме нашу Батьківщину, сміливий, вільнолюбний український народ, що піднявся великою родиною проти жорстоких загарбників. Наша сила – в єдності! Я це зрозуміла, коли на початку війни, у лютому, у нашому дворі зібралися мешканці кількох будинків і почали виготовляти в скляних пляшках запалювальну суміш: рідне місто в небезпеці! Чоловіки, жінки, підлітки – усі згуртувались задля спільної мети – Перемоги! У ту хвилину я відчувала гордість і раділа, що я є краплинкою великого народу.

Наші серця горіли й зараз сяють вірою в Перемогу. Воїни, лікарі, вчителі, сапери, волонтери, школярі й студенти – стійкий, непереможний народ великої країни.

Тож на картині угорі я напишу яскравий, життєдайний, золотогарячий вогонь нашої Святої Перемоги. Він палатиме безліччю  багряних сердець (і серед них буде й моє) незламних синів та доньок нашої України.