Степченко Анастасія, студентка 2 курсу, Таращанський фаховий коледж ТЕПФК

Викладачка, що надихнула на написання есе – Козачук Олена Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна, те від чого розбивається серце та холоне душа. Це тяжкий шлях, який сповнений втрат, надії та болю. Війна залишила свій слід у кожному з нас.

5 ранку. 24.02.2022. Я прокидаюся від тихих звуків вибухів поблизу, нічого не розуміючи, я підійшла до стривоженої мами, яка в паніці збирала всі важливі речі та документи. В кімнаті був увімкнений телевізор, де я почула жахливі новини. Згодом про цю новину дізналася й моя бабуся, яка почувши заплакала, адже вона пережила Другу світову війну. Але думки, щоб покинути рідне місто не було.

Наступні дні лунали тривоги. Особливо страшно було, коли вони лунали в ночі, адже потрібно було знайти безпечне місце заради своєї безпеки та не забути про «тривожну валізку».

Яскраво пам’ятаю, як допомагали бабусі спуститися в сховище. Там збиралася вся моя родина, ми згадували всі хороші моменти разом, грали в різні ігри, щоб нарешті відволіктися від поганих думок «Що ж буде завтра?».

Цими ж днями ми отримували повідомлення про світломаскування та волонтерську допомогу. Тижня почався з волонтерської допомоги, я зібрала всі свої м’які іграшки та віддала волонтерам, бо вони робили матраци для військових, допомагала плести маскувальні сітки та донатила на ЗСУ.

Війна триває майже 1000 днів, за цей час я закінчила школу, вступила до коледжу та навчаюсь на 2 курсі. Але я не забуваю про допомогу армії.

У вільний від навчання час ми з друзями виготовляємо окопні свічки, відправляємо посилки з їжею, медикаментами та одягом.

Війна стає жорстокішою. Повітряні тривоги лунають частіше та тривають довше, але я вірю в ЗСУ та нашу перемогу.

Ми не знаємо, коли закінчиться ця війна, але знаємо, що вона вже змінила нас усіх. СЛАВА УКРАЇНІ!