Фещук Христина Юріївна, 15 років, Білозерська ЗОШ № 14, м. Білозерське
Есе "Один день мого життя"
Війна… Справді, дуже страшне слово. Воно одне, просте, але стільки в ньому болю, жорстокості та сліз… Сліз матерів, дітей, друзів, закоханих.
Війна після себе залишає зруйновані села та міста. Ця лиха сила приносить із собою багато горя та страждань. Вона робить дітей сиротами, жінок - вдовами, а декого - калікою на все життя.
Мабуть, ніхто з нас і не здогадувався, що слово «війна» буде промовлено тисячами людей з Донбасу та Луганщини і не один раз. Я пам’ятаю той день 2014 року. Це день, коли неподалік від мого рідного містечка почулися перші постріли, вибухи. Ні, це не казка. Це- правда життя. Я на власні очі бачила людей з Краматорська, Горлівки, Слов’янська, Донецька, які змушені були покидати власні домівки з речами першої необхідності та документами.
Ніколи не забуду очі дітей, які ховалися у підвалах шкіл, дитячих будинків та садків, власних помешкань. Чи думали ці діти, що колись почують вибухи, стрілянину в ХХІ столітті? Думаю, що ні.
Цей один день змінив життя багатьох родин, і моя – не виключення. Моя родина до останнього думала, що це не на довго, що дорослі люди знайдуть компроміс, поступляться власним амбіціям, а простий народ повернеться до затишних помешкань. Але реальність була іншою… Це - нова реальність. Вона перевіряла нас на людяність, доброту, допомогу, взаєморозуміння, чистоту та відкритість у людських стосунках.
Майже кожен із нас переосмислив життєві цінності та зрозумів, що завжди будуть якісь суперечки та непорозуміння. Вони триватимуть до тих пір, поки люди не зрозуміють, що будь –які конфлікти можна вирішити не війною, а миром.
Я вважаю, що для нашого покоління найголовнішим є збереження миру та недопущення війни. Мир потрібен кожному з нас. Ніхто не хоче жити в суворих військових умовах. Ми всі хочемо бачити усміхнених щасливих людей. А що для цього потрібно? Мир, життя в гармонії, добрі справи, вдячність людей. Майбутнє залежить тільки від нас самих.
.png "Імена")
