Ми з дідусем пенсіонери. Він паралізований після інсульту, у нього онкологія. Я за ним доглядаю. Війна розкидала дітей по всій країні. Спочатку жили в Луганську, потім переїхали до Києва.

Найбільше нам не вистачає тиші. Вчора або позавчора в Станиці знову стріляли. Ми любимо Луганськ, я б із задоволенням туди поїхала. Або родичі до нас. Але такої можливості немає.

Я пам'ятаю, як у квітні 2014 року сиділа на лавочці і вперше почула страшні постріли над головою. Донька в той час жила в Луганську. Я подзвонила їй, а там всі були в шоці. Це так страшно... Говорили, що тоді були вбиті і поранені. Ось так почалася війна.

Війна розкидала дітей по всій країні

Хочеться побільше безпеки. Пересуватися кудись складно. Єдина мрія - щоб відкрили КПВВ і можна було поїхати в Луганськ. Там є справи і мені потрібно в лікарню.

Коли почали літати літаки, ми боялися, що будуть бомбити, і ми стягували в підвал старі матраци, шуби, сіль, сірники, свічки, воду. Не можу забути бомбардування Луганська і нашої Кондрашівки. Її розбили в перші дні війни. Постраждала ціла вулиця з мирними жителями.

У хлопчика був день народження, показували фотографію, як він лежав убитий. А потім у Луганську вбили багато людей, співробітників адміністрації. Це було жахливо. Я досі не можу зрозуміти, як можна було бомбити центр Луганська!

Ми отримували допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Нам давали пакети з продуктами, в яких було все найнеобхідніше. Ще допомагав «Карітас» і норвежці. Для нас це була значуща підтримка. Якби я все це купила, то на проживання не залишилося б грошей.

Дуже хочеться, щоб закінчилася війна, і діти приїхали додому хоча б в гості.