Я проживаю в селищі Петропавлівка Луганської області. У мене є чоловік, син і невістка. До війни працювала вихователем в дитячому садку. Ми жили добре, краще, ніж зараз. Коли почалися перші обстріли, я перебувала на роботі. Луганськ і Щастя поруч, Станиця теж поруч. Не можу згадувати без сліз…

У безпеці ми себе не відчуваємо, тому що зовсім недавно знову стріляли. Ми вже звикли до обстрілів, але обстановка напружена, і коли стріляють, знову стає страшно.

Обстановка напружена - і знову стає страшно

Через нескінченні обстріли в двох кімнатах потріскалися стіни, довелося заклеювати.

Як-то вибухи почалися вночі. Ми навіть не встигли сховатися в підвал, залізли під ліжко або ховалися по кутах. Згадувати, звичайно, страшно.

Найбільше мрію, щоб був мир і все налагодилося.