Юлія працює у ліцеї №34 міста Києва. На початку вторгнення навчальний заклад став своєрідною фортецею, яка приймала усіх, хто шукав прихисток. Робота та підтримка колег – це то, що давало сили в перші дні російської навали триматися та жити. Юлія пригадує страшний день, коли ворожа ракета влучила проміж будинками біля школи. Все було засипано склом, в укритті плакали налякані діти. Школа взяла на себе вибухову хвилю та стала буфером, який захистив житлові будинки поруч. Жінка не відкладає життя на  потім. Війна дала розуміння, що найцінніше – це діти та їхній захист.