Алевтина - директорка київського ліцею №34. Коли розпочалося вторгнення, вона поїхала на роботу, взявши з собою двох песиків замість тривожної валізки. І залишилася у навчальному закладі на цілий рік. 

Ліцей перетворився на справжній центр допомоги, сюди приходили мешканці з будинків неподалік за місцем для ночівлі, за їжею, за відчуттям безпеки. Їх було дуже багато – сотні і сотні, яких потрібно було розмістити та нагодувати.

І настав день, коли ліцей врятував цих людей – страшний ракетний удар у сусідній будинок підняв потужну вибухову хвилю. Вона потрощила вікна, повиривала двері. Але не змогла дістатися людей. 

Ще довго після цього Алевтина та її колеги ліквідовували наслідки удару. Робили це навіть під час зимових відключень. У них була ціль – знов навчати дітей. І у 23-му році ліцей знов відкрив свої двері для очного навчання.