Перший обстріл був і відразу влучило до нас за двір. Ворота побило до дірок, вікна вилетіли, двері, шифер на будинку, стінки всюди. Чоловік стояв у дворі, осколкове поранення було. Зверталися до лікарні, діставали осколки.

Добре, що люди зразу прибігли на допомогу. Швидка не їхала, а він кров’ю стікав у підвалі. Не знали, що робити, але хороші люди на машині допомогли відвезти до лікарні.

Я теж поранена. Страшно згадувати... На подвір’ї вішала білизну, і куля влучила в плече. Тоді ще ніхто нічого не знав, викликали швидку, мене забрали, зробили знімок, а всередині лежить куля пару міліметрів від серця. Робили операцію, діставали її. Жахливо... І будинок, і ми постраждали.

Діток немає в нас. Війна принесла жахливі зміни в наше життя. Чоловік працював [до війни], зараз роботи немає. Тепер купу ліків треба – тиск, гіпертонічний криз. Два поранення було, лежала. Загалом, зовсім усе погано. Здоров’я жахливо похитнулося, дуже важко стало. Чоловік піде, комусь щось зробить, дадуть копієчку. Добре, що ще пенсія, батьки допоможуть, хоча ми повинні їм допомагати.

Мир і здоров’я – найголовніше. Буває, прокидаєшся вранці й немає настрою думати про якесь майбутнє. Уранці встав, як розбитий. Немає ніякої радості в житті. Десь щось грюкне-стукне, а вже тіло труситься.

Досі скло розбите, плівкою позабивали вікна. Ворота, увесь будинок також у дірках.