У перші дні війни я перебувала в Хмельницькій області, але мої рідні були тут, бабуся і дідусь. Було страшно за них, тому що ми дивилися все по телевізору та знали, що там щось відбувається, але ніяк не могли бути поруч.
На щастя, я не бачила війну своїми очима. Моя свекруха після того, як почалася війна, разом із сином – моїм чоловіком – тікали з Луганська під обстрілами. Вона виїхала до Києва, але їй би хотілося жити з нами, в Лозно-Олександрівці.
Зараз ми не можемо проїхати ні до Луганська, ні до Донецька, не можемо побачити родичів, друзів, рідних, які там залишилися.
У нас дуже близько кордон, лише в 15 кілометрах. Ми не можемо зараз сказати, що буде сьогодні або завтра.
.png "Імена")
