Муха Анна, 18 років, студентка 4 курсу ВСП «Фаховий коледж електрифікації Дніпровського державного аграрно-економічного університету», м. Підгородне, Дніпропетровська обл.
Вчителька, що надихнула на написання - Кравець Олександра Василівна
Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"
Війна… З 2014 року українці виборюють свою Незалежність.
Ранок 24 лютого почався з телефонних дзвінків від рідних та друзів. Усвідомлювати, що почалася велика війна було страшно. Цей день розділив моє життя на «до» й «потім». Він назавжди занотується в моїй пам'яті. І хоч на календарі жовтень - в мене досі лютий.
Ця повномасштабна, велика війна прийшла в кожну українську родину, в кожну оселю, змінила нас, розлютила.
Перші дні було важко як і морально, так і фізично.
Постійна тривожність за рідних, які опинилися на окупованих територіях та в зонах бойових дій. Прокидатися під звуки сирен, вибухів було нестерпно.
Було важко боротися на інформаційному фронті – постійні фейки, дезінформація, які присутні й сьогодні. Але потім прийшло розуміння, що потрібно рухатися далі та адаптуватися до нових реалій.
Війна розлучила мене з братом та дядьком, які відразу ж після повномасштабного вторгнення вступили до лав Збройних Сил України.
Я неймовірно пишаюсь ними.
Усю свою енергію моя родина спрямувала на волонтерську діяльність. Разом з батьками ми вирішили допомагати нашим котикам ЗСУ.
Кожного тижня ми з мамою випікаємо смаколики для наших захисників, готуємо всі необхідні речі, яких потребують воїни. Разом з сестрою відвідуємо гуманітарні штаби, допомагаємо плести сітки, сортувати ліки й продукти, підтримувати переселенців. Тато доставляє ліки та продукти самотнім бабусям та дідусям нашого міста. Спілкуючись з іншими волонтерами, я розумію, наскільки ми, українці, сильний та незламний народ, ворогу нас не здолати. Агресор намагається нас знищити, але тільки зміцнює українців усе більш і більш.
Повномасштабна війна змінила мої відносини з рідними. Ми почали більше спілкуватися, говорити, переписуватися. Постійна загроза з боку країни-агресора розкрила справжні емоції та показала – хто є хто насправді. Багато хто скинув «маски», зрадивши Україну. Війна навчила поважати тих людей, які поруч зі мною, які підтримують у такий скрутний час. А найголовніше навчила цінувати те, що маємо.
На сьогодні слово Мир має велике значення для кожного українця. Це можливість відчувати спокій та безпеку за своє життя, долю близьких мені людей, усього народу. Мир дає впевненість у завтрашньому дні. Особисто для мене Мир - коли всі між собою друзі, коли ніхто не вчиняє зла, не вбиває, коли всі вдома, коли все тихо, не чути звуків сирен та вибухів. Але найбільш нам потрібна Перемога. Тому що без неї Миру не буде в Україні.
Я вірю, що ми неодмінно переможемо, здолаємо ворога, «божевільного сусіда-терориста».
Після Перемоги ми ніколи будемо такими як раніш, тому що в нашій пам’яті залишаться ракетні обстріли, постійні повітряні тривоги, зруйновані міста, закатовані українці.
Ми маємо пам’ятати, якою ціною нам дається Перемога, Незалежність і Воля в Україні!
