Сокоринська Карина Миколаївна, 15 років, 10 клас, Богданівський ліцей

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Ранок 24 лютого, на перший погляд це мав би бути звичайний день, але сталось те що перевернуло життя всіх українців, моє в тому числі. На нашій території, о четвертій ранку розпочалось повномасштабне вторгнення зі сторони Росії .

Для мене це мав би бути затчайний день в школі, але навіть не встигнувши ще зібратись, я почала отримувати повідомлення, про вибухи в моєму районі та області, і також інформація стосовно ситуації в інших областях.

Класний керівний повідом про те, що сьогодні ми залишаємось в дома. І саме в цей момент я усвідомила: почалась війна. Перше питання до самого себе і оточення було: що ж треба робити?

Потім уже почалась внутрішня тривога за близьких, що не поряд, друзів і всіх інших в тому числі. Обдзвонювали всіх, тисячі повідомлень в соц-мережах.

Емоції зашкалювали , по новинам повідомили, що сталось і що нам потрібно робити. В першу чергу я почала складати тривожну валізу, яка на щастя мені й не знадобилася, але тривога і переживання не давали спокій.

Для мене ці всі події означали зміну мого життя в гіршу сторону , руйнування безліччі планів, страх за життя, своє та рідних і надія на те, що це лише сон який скоро звершиться та Україна переможе. Нові правила життя, запровадження комендантської години було незвично, але з часом звикли всі.

Найбільші емоції були, коли мій брат, не виходив на зв’язок кілька днів, я розуміла що він військовий, що в будь який момент з ним може щось статись, а зв’язку нема і на основі цього в мене почалась депресія, також погіршення здоров’я, зник апетит. Постійні намагання відновити зв’язок з рідними, з братом особливо, коли він почав розповідати про все, що з ним сталось, я просто слухала і очі наповнювались сльозами. Він ще зовсім дитина, але приходиться брати в руки зброю і боротись за мир.

На собі я відчула тільки відблиски впливу війни, бо проживаю я Вінницькій області, з повна зрозуміти, як жилося і живеться на даний момент тим хто проживає у гарячих точках, чи територіях, які часто бомблять, абож військовим, які не були до кінця підготовлені до цього, мені зрозуміти важко .

Мене неймовірно вразила наш український народ, який під час такий подій не падав духом, по максимальному волонтерив. Саме волонтерство врятувало безліч життів, а збір коштів фонду Сергія Притули, який дав нам змогу отримати безкоштовно 3 байрактари, тай щей орендувати супутник, який буле допомагати військовим. От я з впевністю можу сказати, що які б події не відбувались, український народ не зламаний, ми єдині, ми разом переможемо всі незгоди .

Мир для мене на даний час це позбавлення страху смерті в будь-який момент, стабільності і певності в завтрашньому дні. Те що всі наші військові повернуться додому, в те що скоро ми зможемо повноцінно користувались нашими законними звільниними територіями. Мир потрібен нам і всім іншим державам, щоб зрозуміти його цінність .

Війна втритилась в життя кожно українця і не тільки, ми змусили весь світ звернути увагу на себе, допомагати нам, бо ми є оборонно-стримуючою лінією, яка додатково оберігає і всю Європу також .

Віримо в перемогу і мирне життя!