Добренко Владислав, 9 клас, НВК №16 м. Полтава

Вчитель, що надихнув на написання есе – Агеєнко Юлія Вікторівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

На мою думку, день, коли бойові дії вийшли за межі території проведення ООС, українці запам’ятали назавжди. Саме тоді у кожного з нас розпочався свій довгий шлях. Один із них — мій. Він розпочався о 6:45 ранку 24 лютого 2022 року, коли я, як завжди, прокинувся, щоб збиратися до школи. Батьки повідомили мені, що почалася війна і я не піду найближчим часом на заняття, тоді навіть не міг уявити, наскільки це вплине на моє життя.

Особливо вразив той факт, що ворожі війська вже перебували на території моєї області. Проте багато людей, зокрема і я, виходили на вулицю, щоб шукати мітки на будинках і замальовувати їх.

Також зафарбовували дорожні знаки, які вказували на важливі об'єкти. Як тільки я почув, що окупанти, які вже були в одному з районів моєї області, зазнали поразки, я подумав, що невдовзі зможу повернутися до навчання, хоча б у форматі онлайн. Саме заняття допомагали забути на якусь мить про постійні повітряні тривоги та небезпеку.

Ось і літо — віра в перемогу почала зміцнюватись. Сільське господарство стало своєрідною терапією, яка також допомагала долати постійний стрес.

Однак, коли почали навчатися офлайн, постійні повітряні тривоги перешкоджали освітньому процесу. Після сигналу про відбій тривоги вже не було бажання нічим займатися. Підвали школи негативно впливали на мій та друзів емоційний стан. З часом ми звикли до тривог і до самостійного опрацювання матеріалів удома.

Коли в росіян з’явилися "шахеди" 131/136, загроза під час тривог стала ще більш реальною. Прикладом цього може бути мій досвід у селі. Повечерявши з бабусею, я збирався йти спати, але 14 "Шахедів", які час від часу пролітали над будинком, забрали наш спокій. Усі вони влучили в один об'єкт, що знаходився неподалік мого дому.

Відбій тривоги дозволив хоча б на чотири години заснути, адже о 7 ранку потрібно було вставати на потяг.

Попри цей жахливий досвід, я все одно вірю тільки в перемогу. Ця ніч показала головну істину: важливо бути морально сильним та готовим до будь-яких подій. Під час війни час ніби вповільнюється, але й одночасно летить — життя минає.

Тому війна навчила мене цінувати кожну мить із родиною та друзями. Через це я намагаюся більше спілкуватися з різними людьми й реалізовувати нові ідеї та проєкти.

Отже, 1000 днів небезпеки та переживань можуть показати тобі шлях і змусити переглянути життєві цінності, тому варто підтримувати близьких і не здаватися, адже ми на своїй землі!