Вранці 24 лютого готувалася до проведення онлайн-уроків, про війну дізналася з телевізійних новин. Місце проживання - Миколаївська область. Наша родина тяжко пережила окупацію. Виїхати із села ми не могли, у чоловіка старенькі батьки (85 та 80 років), і їм потрібен щоденний догляд. Хотілося якось врятувати єдину доньку, проте вона навідріз відмовилася виїжджати. 

Найбільше шокували обшуки, а ще, коли окупанти зібрали біля церкви усіх жителів села, ми боялися, що нас можуть розстріляти. Кілька тижнів не було світла, магазини були зачинені. Воду набирали по черзі в одного із сусідів (у нього був генератор). Їжі особливо не потребували, ніхто нічого не хотів їсти.

Війна нас ще більше обʼєднала, ми більше почали цінувати те, що маємо сьогодні. 

Під час окупації син моєї племінниці приїхав із сусіднього села і привіз напівчерству хлібину.

Робота є, працюю вчителем української мови і літератури. Свою роботу дуже люблю і не планую змінювати.

Залишився уламок від ракети, якою обстріляли наше село 31 травня 2022 року. Він пробив дах нашого будинку і впав прямо на порозі. Чоловік у цей час там стояв і дивом не постраждав.