Дома всі спали, подзвонила сестра і сказала, що почалася війна.

Страх, біль, шок 😱 що дітки п'ятеро, старенька мама, що робити, куди бігти?

Жити і незнати, що буде далі, стільки погибших, а ти нічого не можеш змінити.

Ми багатодітна родина, проживаємо в селі, нам було трішки легче, тільки те, що небуло світла, а діткам потрібно навчатися! Але ми сильні і дітки розуміли, що треба терпіти, тому що там воїнам тяжче.

Коли почалась війна, наша родина зрозуміла, що дуже багато діток, які потребують допомоги, я пройшла навчання, а потім я стала Патронатним вихователем.

Ми - Українці, ми сильна нація і все витримаємо!

До війни я була маляр штукатур, а з війною я зрозуміла, що можу допомагати не тільки своїм, а й чужим діткам. Слава богу наше село не постраждало і ми цей жах бачили тільки по телефону.