Дашкель Марія, вчитель, спеціальна школа в м.Костопіль Рівненської обласної ради

«1000 днів війни. Мій шлях»

Нахмурила осінь брови, засіяла дощами дні. Та настане час, коли зійде сонце й засвітить у хмарах променисті люстри надій, веселками – арфами  виграватимуть солов’їно  світанки, мелодія життя зазвучить переможними кантатами миру.

Тому що моя нація ніколи не здається, мій народ непереможний!

Дивлюся на кетяг калини, що виблискує, немов козацька слава, а кораблі моїх думок пливуть по Дніпру  до берегів каштанозорого  Києва в лютий 2022. Мене стрічає Кий і русокоса Либідь та чорний караван танків ворожої ненависті. 1000 днів… 1000 порожніх кварталів… Тисячі прощань і непобачень.

Не одну шаль відтоді зносили кучеряві ліси мого рідного Полісся, в укриттях минає бешкетливе дитинство, на тривожних циферблатах часу вже жовтень 20224.

Здригнулася Україна, зажурилась мати… Війна чорним пензлем затонувала акварелі міст. Торецьк і  Мар’їнка. Вугледар і Рубізне. Авдіївка, Часів Яр, Соледар… Лихо зненацька підкралося й спопелило мою, чорнобривцями пропахлу землю, залишивши криваві рани на серці рідного краю. Та де ж ворогу знати, що ті попечені чорнобривці обабіч доріг проростуть веснами маминих молитов, синівських звитяг!

Насіння мого роду-народу проросте з попелу, відродиться як фенікс, щоб знову цвісти миром на увесь світ. Україна продовжує йти шляхом незламного опору та відваги.

Разом з нею йде кожен українець, тому що шлях моєї Батьківщини – це і мій шлях, моя непоборна віра в перемогу, мої сподівання та мрії, матриця нескореності духу!

Дивлюся на зорями засвічене небо, а зорі нишком промовляють до мене, щоб не розбудити небеса, нашпиговані ворожими дронами. Шепочуть зорі про дитинство, про шлях незабутніх чумацьких пригод, що скриплять дерев’яними возами чарівних казок.

Я слухаю тиху казку зір української ночі, яку несуть до усіх дітлахів Янголи в бойових сорочках з кетягами червоної калини в душі.

Сумний ешелон думок кружляє просторами мого вишнево - шевченківського краю. Чую плач матері, у якої під завалами багатоповерхівки загинула дитина, бачу батька, який утратив сенс життя, . Усюди майорять жовто - блакитні стяги невмирущої пам’яті про Героїв, неначе небо впало на землю, щоб захистити її від куль та вибухів. Кольори нації, яка йде впевнено у майбутнє: жовтий - паляниця на рушнику історії, блакитний – глибокі ріки звитяг, духовності та віри.

Дивлюся знову на калину, що заплела у віти червоні стрічки сирен ранкової прохолоди. Рубінова королева осені в кітелі журби.

Слова лелечою зграєю літають навколо. Чую їхні віддалені голоси: «У ріднім краї найтепліше, у ріднім краї наймиліше!». Курличе перемога на лелечому крилі відданості й  мужності.

Мій шлях – це шлях Героїв моєї Батьківщини, відважних лицарів сучасності, доблесних захисників волі та свободи українців. Вони, як Янголи – охоронці, на захисті кожного з нас. Янголи в бойових сорочках та плитоносках кольору життя.

Герої одягнули міста України в бронежилети своїх ще нездійсненних мрій, в бронежилети стійкості та витривалості, в бронежилети споконвічної любові до своїх родин.

Я крокую за ними. У нас з Героями одна дорога, один шлях, одна ціль – перемога! Слава Україні! Героям Слава!