Належатий Олексій, 11 клас, Ізюмський ліцей № 6 Ізюмської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Зіньковський Максим Олегович

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Довгеньке… Ізюмщина. Назва цього села завжди відгукувалася в мені чимось теплим і рідним. Розташоване серед мальовничих пагорбів Харківщини, воно було моїм домом, місцем, де кожен куточок дихав спокоєм та затишком. Я пам’ятаю, як прокидався від співу птахів за вікном, як влітку повітря пахло квітучим лугом і свіжоскошеною травою.

Вулиці нашого села були тихими та привітними, сусіди знали одне одного в обличчя, а вечорами на лавках біля хат лунали неквапливі розмови.

Школа, де я навчався, річка Оскіл, на берегах якої ми проводили літні дні, старенька церква на пагорбі – усе це було частиною мого світу, моєї історії. Кожна пора року в Довгенькому мали свій неповторний шарм: золота осінь з її багряним листям, сніжна зима з веселими колядками, запашна весна з першими під сніжниками.

А потім прийшла війна. Чорною тінню вона накрила наше мирне життя, зруйнувавши не лише будівлі, а й саму душу села. З жахом я дізнавався про руйнування, про втрати, про те, що мого Довгенького більше немає таким, яким я його пам’ятав.

Повномасштабне вторгнення стало не просто подією, а глибокою тріщиною, що розколола звичний світ українця. Біль і розпач, що огорнули нашу землю, не дозволили нашій родині стояти осторонь. Серце, сповнене співчуття, покликало нас на шлях волонтерства. Спочатку це були скромні кроки – збір теплих речей для вимушених переселенців, а згодом ми об’єднали зусилля з іншими небайдужими, допомагаючи оформлювати життєво необхідну гуманітарну допомогу. Цей шлях не був легким, вимагаючи оформлення різних документів, злагодженої координації з різними фондами, але незрівнянною нагородою були щирі слова вдячності, що повертали людям віру у добро.

Згодом я відкрив для себе новий спосіб допомоги – почав збирати FPV-дрони.

Спочатку це була лише цікава технічна головоломка, що полонила мою увагу. Години, проведені за опануванням схем, переглядом навчальних відео, кропітким підбором деталей та налаштуванням апаратури, стали для мене своєрідною медитацією. Паралельно я опановував мистецтво керування цими птахами – спочатку в безпечному віртуальному світі симулятора, а потім і в реальності. Падіння та неминучі ремонти лише загартовували мою наполегливість, крок за кроком наближаючи до впевненого польоту.

Заглиблення у світ літальних апаратів та FPV-дронів стало для мене не просто навчанням, а й справжнім відкриттям нових обріїв. Невдовзі я усвідомив їхній колосальний потенціал на полі бою – здатність бути очима та вухами наших воїнів, виявляти небезпеку та навіть виконувати бойові завдання.

Тепер моя мета – перетворити це захоплення на реальну підтримку фронту. Кожен зібраний, протестований та вдосконалений дрон – це моя особиста інвестиція у надійність захисту нашої землі.

Цей досвід глибоко перетворив мене. Я пізнав ціну відповідальності, витримки, самостійного навчання та злагодженої командної роботи. я на власні очі побачив, що кожен, незалежно від своїх умінь, може стати невід’ємною частиною великої перемоги. Хтось зі зброєю в руках, хтось – на волонтерському фронті, хтось – забезпечуючи технічну міць. І кожна ланка цього ланцюга є безцінною.

Допомагаючи іншим, я не лише став світлом на чиємусь шляху, а й віднайшов власне призначення.

Віра в перемогу, незламна підтримка, щирість та безмежна людяність – ось ті крила, що несуть нас крізь буремні часи. І я безмежно пишаюся тим, що маю честь бути частиною цього незламного руху.

Отже, війна безжально забрала в мене найдорожче – мій рідний дім у Довгенькому, залишивши в серці глибоку рану та нестерпну тугу за минулим спокоєм. Розруха, що спіткала моє село, є болючим нагадуванням про жахливу ціну агресії та гостру потребу в підтримці для всіх, хто втратив свій дім.

Кожен день під окупацією був сповнений страху та невизначеності, лише зміцнюючи бажання повернутися до рідної землі, вільної та мирної.

Однак, навіть у цей складний час, я не втрачаю віри в нашу перемогу. Моє захоплення конструюванням дронів стало не просто хобі, а усвідомленою пробою зробити свій внесок у боротьбу. Я щиро вірю, що ці безпілотні помічники стануть надійними очима та крилами для наших захисників на передовій, допомагаючи їм мужньо стояти на захисті України, зокрема й моєї рідної Харківщини.

Моя особиста мета – це не лише мрія про повернення до відбудованого Довгенького, але й активна участь у захисті нашої країни в майбутньому.

Вступ до військового вишу стане для мене важливим кроком на цьому шляху, дозволивши здобути необхідні знання та навички, щоб самостійно, професійно та ефективно робити свій внесок у зміцнення обороноздатності нашої держави. Віра в силу наших захисників, помножена на власну наполегливість та прагнення бути корисним, є моєю рушійною силою на шляху до омріяної перемоги та повернення до рідного дому.