Глуходєдова Юлія, вчитель, Комунальний заклад "Харківський ліцей №10 Харківської міської ради"

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Кожен в житті мріє та бажає, щоб його мрії збулися в майбутньому.

24 лютого 2022 року докорінно змінило кожного і кожну з нас, українців та українок. Рішення однієї «людини» в одну мить змінило все: мрії, сподівання, очікування, плани на майбутнє.

Але не дивлячись ні на що нас, українців, це не зламало, бо стільки витримки, стійкості, мужності в наших людях, що коли читаєш чи чуєш історії незламності: в голові не вкладається, що люди здатні таке пережити.

Я вчителька історії Харківського ліцею №10, яка з дитинства мріяла стати вчителькою і поставила собі за мету – навчати, виховувати, підтримувати та любити дітей. Війна роз’єднала мене з моїми учнями та ученицями. Але найголовніше ми не втратили один одного і продовжили навчатися та навчати.

Хочу поділитися ситуацією, яка відкрила мені очі на те, настільки сильна сила допомоги. У моєму будинку вимикали світло на чотири-п’ять годин. На допомогу прийшла моя подруга із сусіднього будинку, яка запропонувала проводити уроки у неї, щоб не пропускати теми та найголовніше спілкування з моїми учнями та ученицями.

Це людина, яка у складний час протягнула руку допомоги. Я і сама живу за принципом: ніколи не відмовляти людині у допомозі.

Ще однією силою допомоги для мене стала підтримка моїх учнів та учениць у проходженні незалежної сертифікації вчителів історії. Це неймовірна підтримка 7-А та 10-А класів, які попри обставини: повітряні тривоги, обстріли – навчаються та надихають мене на цікаві та динамічні уроки в умовах дистанційного навчання.

Нам все вдалося: мої учні та учениці, мабуть більше хвилювалися, ніж я. Ми отримали задоволення від уроків, гарні оцінки, а я здобула новий досвід та неймовірне захоплення своїми дітьми, яким під силу все і навіть більше.

Хочеться розповісти історію проте, як у нашому ліцеї діяв штаб по видачі гуманітарної допомоги. І мою увагу привернула увагу старенька жіночка, яка почувалася розгубленою. Виявилося, що вона загубила ключі від квартири і не знала, як їй буде і що робити. Не розгубившись, я дізналася від неї номер телефону її сина і повідомила йому про цю неприємність. Все владналося. Бабуся дякувала та говорила, що така небайдужість їй зігріла серце і подарувала віру в себе та свої власні сили. Така маленька сила допомоги здатна змінити і погляди на життя та людей.

Я хочу жити та працювати, бо маленькі серця моїх учнів та учениць запалюють в мені вогник рухатися далі та не зупинятися на досягнутому.

Справжня сила допомоги в добрих серцях та це те, шо робить нас Людьми.