Історії, які ви нам довірили
Мені 63 роки. У мене є чоловік, сорокарічна донька і одинадцятирічна внучка. До 2014 року ми жили в місті Первомайськ Луганської області. Коли почалися бойові дії, переїхали в місто Золоте. А звідти через повномасштабну війну виїхали в Полтаву. Зараз винаймаємо тут квартиру.
Спочатку ми не думали, що війна буде такою жорстокою і довгою, тому деякий час залишалися з чоловіком вдома. А доньку з онучкою відразу відправили у Полтаву. Вони виїхали з перевізником. Коли стало небезпечно, і ми поїхали на своєму авто до доньки. Узяли тільки літні речі й кішку. Донька також забрала кішечку. З домашніми тваринами було складно знайти житло.
Ми з донькою втратили роботу. Донька не працює, бо онучці складно самотужки займатися онлайн, тому вона допомагає їй. Живемо на мою й чоловікову пенсію та «переселенські» виплати. Отримуємо гуманітарну допомогу від місцевої влади та різних організацій, за що дуже вдячні.
Я досі не можу нормально спати. П’ю заспокійливі. Від стресу з’явився цукровий діабет. Тяжко вдруге кинути домівку і всі речі. Зараз наше місто окуповане. Не знаємо, що з нашою квартирою.
Моя сестра живе в росії. Ми перестали спілкуватися, бо я не розділяю її поглядів. Більше в мене немає родичів. Батько помер у чотирнадцятому році, коли почалася війна. А мама – два роки тому. Я навіть не змогла з’їздити на її похорон.
Чекаємо літа. Думаємо, що тоді ситуація має змінитися.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
