Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Аліна Лук’янова

«Виїхала вся родина, ще й кота з собою взяли»

переглядів: 320

Лук’янова Аліна, 17 років,

Попаснянський ліцей № 20, м. Попасна

Есе "Один день"

Напевно усі думають, що розповіді дітей про війну повинні бути про те, як вони, почувши першу звістку про початок бойових дій, боялись, страждали, ховались у надійних місцях та майже не виходили на вулицю. Я теж могла би написати про це, але хочу бути максимально відвертою.

Коли розпочалась війна, я була десь у 3 класі. Це було літо, бойових дій в нашому місті ще не було, але усі дорослі розуміли, що це ненадовго. Дорослі розуміли, але маленька я – ні. М’якше кажучі, мене взагалі не турбували проблеми тих дорослих, особливо політиків.

Щоб бути більш менш у безпеці, моя бабуся вирішила взяти мене з собою та виїхати до іншої області, де війна нам була не страшна. Щоб мене не залякувати, мама казала, що я просто поїду на море з бабусею, але не як завжди, на один чи два тижні, а можливо на місяць.

Звичайно я раділа цьому, клас, на море, на місяць, з бабусею, але дивлячись на мамині трохи перелякані очі, підслуховуючі розмови батьків, я почала здогадуватись, що радіти тут нічому.

Так, ми пожили десь місяць в іншому місті, і все ж таки повернулись до нашого небезпечного населеного пункту - Попасної.

Але взимку залишатись тут було вкрай небезпечно. І знову ми на чемоданах. На цей раз не тільки з бабусею. Виїхала вся родина, ще й кота з собою взяли. Було дуже кумедно коли на блокпостах жартома питали і його паспорт, але сміятись не хотілось.

Я вже не пам‘ятаю як довго ми жили там, в іншому місті, пам‘ятаю, як ходила до нової школи, спілкувалась з новими однокласниками, ходила гуляти з новими друзями. Але все це було незвичним, чужим, я не відчувала ніякого спокою в середині.

А потім приходить до нас новина від старих знайомих, що залишились в Попасній, що в огороді моєї бабусі приземлився снаряд. Ніби-то великих пошкоджень і нема, але паркан, сарай, двері в дім були зруйновані, вікна, звичайно теж повилітали.

А тепер уявіть, як це, чути таке, що там трапилось з твоїм рідним будинком, але на відстані. Коли розумієш, що ти не можеш зараз туди приїхати, щось зробити, та хоча б просто подивитись, перевірити, що зараз там, в твоєму будинку. А там ще жив собака, яку годували сусіди за нашим проханням. І ми навіть не знали, чи він там живий, чи цілий, чи поранений.

Батько з дідусем вирішили, не дивлячись на всі небезпеки, повернутись і проконтролювати все це. Так, картина була страшна, м‘яко кажучи. Але нічого ми вже вдіяти не могли.

На превеликий жаль, час не можна повертати назад. Чесно, після всього цього, я впевнено можу сказати, що зараз, я віддала би все, щоб мати таку можливість…

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Попасна 2014 Текст Історії мирних діти переїзд зруйновано або пошкоджено житло безпека та життєзабезпечення житло діти Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій